ПОШУК:

РАДІОПЕРЕДАЧІ

26.06.07 РЕФОРМА ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ

Засуджений... а на що? На позбавлення волі - так каже закон. Але що обмежується? Суспільство позбавляє лише свободи пересування - чи загалом свободи спілкування з родиною, творчої діяльності, освіти, релігійних відправ... зрештою - позбавляє людських умов існування? Ви маєте "Право знати!"
Реформа виправної системи - не лише назріла, вона навіть реалізується. Але чому ж ніхто не задоволений результатами? Можливо, справа не стільки у механізмах здійснення реформи, скільки у ній самій? Наші експерти спробують дати відповіді на ці та інші запитання.
Держава не повинна створювати ув'язненим якісь спеціальні чи додаткові можливості для реалізації їхніх прав і свобод - навіть конституційних. Це видасться парадоксальним, але так само держава не повинна цього робити і для "вільних" громадян, не засуджених і не ув'язнених. Інша справа, що ніхто не має права заважати реалізації невід'ємних прав людини... Наш перший експерт - правозахисник Семен Глузман.

- В любой нормальной стране не бывает так, чтобы в тюрьме жили лучше, чем в обществе. Поскольку мы все-таки не Эмираты, не Швейцария, и не Люксембург, то естественно не только наш быт свободных людей отличается, быт людей которые сидят в тюрьмах отличается тоже. И отличается, конечно же, в худшую сторону. Проблема украинской тюрьмы, на мой взгляд, может это парадоксально будет звучать, состоит как раз не в тюрьме, а в судебной системе, в практике роботы судов. Если страна, в которой, укравши миллионы или пару заводов человек идет в парламент, а укравший мешок картошки человек идет в тюрьму на 5 лет, смеет вообще говорить о том, что это правовое государство, то это не так. И об этом нужно говорить вслух. Тюремная система сейчас в украинской, резко отличается в лучшую сторону от того, что было в СССР. Это связано, конечно, не с тем, что пришли такие хорошие руководители сейчас, просто страна изменилась. Наша тюрьма отличается тем, что она стала более открыта, об этом пишут, об этом говорят, там бывают журналисты, там бывают правозащитные организации. Такое внимание к системе тюрем и колоний в Украине это свидетельство здоровья, или, во всяком случае, возрастающего здоровья.

Але чи існує альтернатива - можливо, дещо нетипова, екзотична навіть, але, як це не дивно, реальна: розповідає колега Наталка Козачинська.

- Приватна в'язниця. Вони уже є в Америці та Європі. Там сидять "ВІП-в'язні", здатні за себе заплатити. Звісно, і у таких в'язницях людина обмежена у своїх можливостях, але ці обмеження диктуються законом, а не ницим бюджетом! Повторимо: держава не зобов'язана створювати у камері готельний номер, але і не повинна забороняти того, що необмежене законом. Якщо засуджений бажає сидіти у камері, яка йому подобається - і власним коштом! - ніхто не повинен цього забороняти. Якщо в'язень бажає мати телефон, Інтернет, щоденне прибирання і спідню білизну з французького бутіка... покажіть мені закон, в якому б це заборонялося? Для порівняння: у камерах Міжнародного трибуналу у Гаазі, де сидять люди, звинувачені у геноциді, тобто, запланованому убивстві тисяч, десятків, іноді сотень тисяч людей, дозволяється не лише користуватися телефоном, а й факсом, комп'ютером - і спеціальною кімнатою для побачень з рідними. Кімната ізольована і охоронців там немає. У наших же тюрмах людина, засуджена на рік за незначний злочин, "мучиться і карається" увесь той рік - щодня, щогодини і щохвилини...

Приватні в'язниці - це поки майбутнє нашої виправної системи. Як все-таки виглядає "українська камера": наш наступний експерт - юрист-правозахисник Тетяна Яблонська.

- Наші тюрми не відповідають ніяким стандартам які мають існувати в Європі, і ми у першу десятку входимо країн за кількістю засуджених і до позбавлення волі на 100 тисяч населення. Я не думаю що ми така кримінальна країна. Стандартів дуже багато, по-перше у нас досі кімнати де знаходяться засудженні, де вони сплять, не відповідають нормативам, там забагато народу. Слідчі ізолятори - також забагато, хоча треба сказати, що порівняно з 1997 роком населення в системі виконання покарань поменшало. Його колись було 230 тисяч, а сьогодні 157, це на 1 травня. Приміщення, які будувались позаминулого сторіччя. Єдина установа яку в незалежній Україні перебудовано було за рахунок західних інвесторів, це колонія для довічників. Все інше воно в жахливому стані. Це не провина Департаменту, це їх біда, і створити європейські умови на жаль сьогодні вони не можуть, бракує коштів, треба будувати нові тюрми.

Поставимо собі ще одне запитання: чим займаються "там", за гратами? Вираз "громадсько-корисна праця" уже зжив себе... як отрута у старої змії. Але думка про те, що людину, засуджену на тривалий термін, та й до того ж, як ми уже чули, часто-густо засуджену неправомірно - може "перевиховати праця", ця думка все ще переважає. Труд у в'язниці: розповідає колега Ірина Шерехай.

- Наша конституція не розглядає працю у місцях позбавлення волі, як "примусову". Проте, і добровільною її теж не назвати. З комерційного погляду те, що виготовляють ув'язнені, може бути навіть вигідним: наприклад, дешева примітивна швацька продукція з колоній витіснила з ринку дрібних кооператорів: ніхто "на волі" не може конкурувати з практично неоплачуваною, чи не рабською працею. Прибутки, як ви розумієте, потрапляють зовсім не на рахунки "сидільців"... Проте, суспільна цінність фактично примусової праці мінімальна. У тюрмах заздалегідь виключені будь-які складні виробництва, відтак, у людей втрачаються навіть ті трудові навички, які існували раніше. А вміння виготовляти будівельні рукавиці на волі мало кого зацікавить - насамперед, роботодавця. А між тим, є такий досвід - у місцях позбавлення волі скандинавських країн, - там ув'язнені працюють за індивідуальними програмами. Існує попит, приміром, на такі професії, як програміст, бухгалтер, навіть фахівець з татуажу: усе це може бути реалізованим в умовах позбавлення волі!

Разом із "сидільцями" у "системі" задіяні сотні тисяч людей - це охоронці та члени їхніх родин... Це - держава у державі. Семен Глузман продовжує...

- Отвратительно то что там находятся люди, которые там не должны находится. По сегодняшним сведениям порядком 200 тысяч украинцев находятся под стражей. Это неправильно не потому что мне их жалко, а потому что значительная часть из них не совершили ничего такого страшного чтобы отдать тюрьме значительную часть своей жизни, а потом иметь очень серьезные последствия для себя и для общества - туберкулез, педерастию принудительную и многие другие прелести о которых законопослушные граждане не думают. Все находится в суде. Пока не будет реформирована система судов, пока не будет общество уделять внимание и тем людям которые охраняют зону и работают с осужденными, тюрьма лучше не станет. Поймите, значительная часть наших сограждан свою всю профессиональную жизнь отдают тюрьме, они заболевают теми же заболеваниями, они общаются не с лучшими согражданами своими и получают в общем прямо сказать совсем не большие деньги. Генералы получают большие деньги, а прапорщики получают мало, и дети и жены тоже втягиваются в эту специфическую преступную субкультуру. Есть такой термин, психологическое выгорание персонала - это тема исследования в Голландии, в Англии, где угодно только не в Украине. Здесь это никого не интересует, более того, отношение к тюремной системе жестко продемонстрировало наше государство, когда Департамент лишили единственного учебного заведения где готовили действительно классных специалистов, психологов и другого профиля юристов специализированных тюремной системе. Был такой Институт внутренних дел на Харьковском массиве, господин Кравченко ныне покойный сумел очень быстро забрать себе в свою систему МВД, это когда их разделяли. И это очень печально потому что это профессия, это не самая интеллектуальная может быть профессия, это не самая приятная профессия, но эта профессия необходима как профессия прожектора, патологоанатома, как многие другие профессии, как, в конце концов, профессия судьи.

Колись вважалося, що будь-який злочин має бути покараний "адекватно": вкрав - відрубали руку. Вчинив перелюбство... теж існували свої методи покарання. А нині альтернативними щодо позбавлення волі є... непозбавлення волі. І зветься це - пробація, розповідає старший менеджер з програмної діяльності Міжнародного фонду "Відродження" Олександр Беца.

-Суд, гуманно ставлячись до особи яка вчинила не тяжкий злочин, може застосовувати такий вид покарання, коли особа знаходиться в суспільстві. В громаді відбуває покарання і не ізолюється за грати. Минулого року майже 100 тисяч наших співгромадян, які вчинили не тяжкий чи третьої тяжкості злочини, були звільнені від покарання з випробуванням. Як альтернатива, тюремному в'язневі пробація полягає у встановлені нагляду за злочинцем, який залишається у суспільстві на нього покладаються певні зобов'язання і обмеження. В Україні вже впродовж декілька років поводиться як експеримент, підготовка такої соціальної інформації про можливість знаходження злочинця в громаді, про можливість надання йому допомоги соціальної, отримання освіти, професії, проходження медичного обстеження, лікування, але воно здійснюється під контролем і наглядом спеціальних служб. Поки що ця служба називається кримінально-виконавча інспекція. Тим не менше у нас порушуються питання про те, що потрібно закріпити ці повноваження, створити службу пробації, яка б виконувала всі види покарань не пов'язані з позбавленням волі: чи це громадські роботи, чи це випробування, чи це нагляд за особами які вчинили певні категорії злочинів. І це означає що тоді фактично в нас акцент переноситься з місць позбавлення волі, на відбування покарання у суспільстві.

Втім, пробація - це лише метод, а не відповідь на усі можливі запитання. Хоча, як стверджує Олександр Беца, метод доволі ефективний...

- Та служба апробації яка була створена у більшості країн Європи, не лише виконує це покарання, але і вивчає особу затриману, збирає інформацію, готує соціальне повідомлення, яке потім передається судді, для того щоб суд отримав більшу інформацію стосовно соціальної збереженості цієї особи і міг винести виважене рішення. Ця доповідь має на меті відповідь на таке питання - чи може нагляд у суспільстві допомогти злочинцю у його виправлення, і чи звільнення його під нагляд такої служби пробації буде безпечним для суспільства? Якщо суддя вважає ці аргументи вагомими, він може винести любий вид покарання, не пов'язані з позбавленням волі - чи це громадські роботи, чи звільнення піл нагляд, чи якісь інші особливі види покарання. І тоді злочинець залишається в суспільстві, але суд тут може покласти додаткові обов'язки. Ну, наприклад, проживати злочинцю в певних гуртожитках, пройти психіатричне лікування, лікування від алкоголізму чи наркотичної залежності, запровадити певні програми. Ну наприклад, якщо водії які вчинили злочини в нетверезому стані, караються, то вони зобов'язані пройти певну програму про наслідки таких непродуманих дій і зловживання алкоголю. Якщо злочинець має потяг до вчинення сексуальних злочинів, то з ним проводиться соціально-психологічний тренінг. Якщо особа під час вчинення злочину чи до вчинення злочину вживала наркотики, то ясно запроваджуються певні такі програми. Якщо підліток має схильність до нестримання своїх емоцій, що може виразитися потім в якихось правопорушеннях, то проводиться відповідний тренінг. Досвід багатьох країн Європи, понад сорока країн, засвідчує, що така практика має позитивний наслідок і добре що в Україні започатковані перші експерименти по запровадженню такої практики в нашу діяльність.

Пробація існує, щоправда, не усіма вона визнана. Однак теоретичні переваги цього методу поки не збігаються з реальними досягненнями, каже Тетяна Яблонська.

- Зараз у нас в Україні існує 28 центрів, і з 2001 року було розпорядження про облаштування таких центрів, виправних центрів. Це не служби провації, якщо відверто казати, вона ще в зародковому стані, її треба терміново робити. Так вам наприклад скажу що виправний центр в Києві на Дарниці немає води місяць. Ви можете уявити в яких умовах утримуються люди. Потім якщо казати про таке, що це ж все таки без ізоляції від суспільства тримання - люди знаходяться за дротом, за гратами, мури. Вони ж покинули мури, чому вони мусять знаходяться там?

У Великобританії і Сполучених Штатах кількість засуджених, які проходять крізь процедуру пробації збільшується, а ось фінансування відповідних установ - зменшується. Відтак, виникла певна криза самого цього інституту. Нам варто про це подбати заздалегідь...

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02