ПОШУК:

РАДІОПЕРЕДАЧІ

03.04.08 ЗАХИСТ ПРАВ ДІТЕЙ В УКРАЇНІ – ЗАКОНОДАВЧИЙ РІВЕНЬ

У кожного з наших народних обранців є діти... якщо немає - ще будуть! Але, знаєте, коли починаєш замислюватися над тим, як приймаються закони, покликані захищати права дітей, чомусь мимоволі виникає думка: а, може, вони цих дітей не люблять...
Доля Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на сьогодні не надто зрозуміла. Схоже, це покоління так і зросте і навіть подорослішає, не дочекавшись "узаконення" своїх прав... не кажучи вже про повне їх дотримання.
Ми вирішили максимально дати можливість висловитися тим, хто має безпосереднє відношення до прийняття цього закону. А також тим, хто цей закон "підштовхував" до сесійної зали парламенту. Адже не виключено, є така надія, що саме наші діти та їхні права - саме це може об'єднати українських парламентаріїв! А почнемо з "верхів": Олександр Кулик, завідуючий відділом у справах сім'ї та молоді Секретаріату Президента України. Отже: є закон, він пройшов певні процедуру парламенті, але президент чомусь не дав своєї згоди.

- Закон був прийнятий в першому читанні 8 лютого 2007 року. Після цього він доопрацьовувався комітетами Верховної Ради і не встиг бути поданий, свідомо чи несвідомо, на розгляд Верховної Ради. А подали його уже тоді, коли Верховна Рада була недієздатна. Верховна Рада була розпущена.

І одразу ж слово опонентам. Звісно, багато що можна пояснити не стільки турботою про права дітей, скільки політичними пристрастями, але ж фактично закон не прийнято і він не діє! Наступний наш коментатор - народний депутат Віктор Корж, екс-міністр у справах сім'ї, молоді і спорту.

- Ми визнали цю Конвенцію, ми розробили Закон який називається «План дій по реалізації Конвенції», але на сьогодні ця робота призупинена. Ключовим з цих останніх заходів є реалізація державної цільової соціальної програми реформування системи закладів для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ми передбачали створення міжвідомчої ради з питань цього реформування. Ми розуміємо, що захист прав дітей виходить далеко за межі функцій одного міністерства, тому дійсно були зроблені серйозні кроки для того, щоб завершити систему формування законодавчої бази стосовно захисту дітей. Перейти на сімейні форми виховання, які визнані у всьому світі як природні, як найбільш гармонійні.

А як же закон розроблявся і що він собою являє - пояснює віце-президент Українського Центру Порозуміння Лада Каневська.

- Це був унікальний досвід, коли Міністерство, розробляючи закон такого масштабу, запросило до співпраці громадські організації. Чому громадські організації зайняли таку активну позицію? Бо дуже багато з них, якщо вони працюють з проблемами захисту прав дітей, зіштовхуються з ситуацією, що немає державних політичних рішень чи актів, які стосувалися б того чи іншого напрямку у сфері захисту прав дітей, чи то медичні, чи юридичні, чи сімейні, чи психологічні проблеми. Тому кожна організація, фактично, лобіювала можливо трохи і свої інтереси. Ми не можемо прав дітей віднести до інтересу виключно якоїсь однієї політичної сили, це є абсолютно державницьким інтересом. Дуже є вразливим моментом, що футбольний турнір для наших мужчин виявляється набагато цікавішим і набагато суттєвішим, ніж перспектива захистити сьогодні дітей в Україні.

Конвенція про права дитини - це як? Що входить до поняття «стандартів» у цій галузі? А також - наскільки ми близькі... чи далекі від цих вимог. Поки облишимо український... так і хочеться сказати - "багатостраждальний" - закон. Національні стратегії захисту прав дитини прийнято у багатьох країнах. Вони загалом базуються на достатньо простому і зрозумілому переліку вимог, хоча різниця у порівнянні з Україною очевидна: у цивілізованому світі подібні програми виконуються!
Первісний проект закону про права дитини було розроблено ще два роки тому під егідою тодішнього - і нинішнього! - міністра у справах сім'ї, молоді та спорту Юрія Павленка. Основні цілі і завдання цього проекту були визначені ще в 2000 році на Всесвітньому саміті тисячоліття ООН, де в списку країн-учасниць була й Україна. Тоді йшлося про пропаганду здорового способу життя; надання можливості здобуття високоякісної освіти; захист дітей від насильства та експлуатації; боротьбу з ВІЛ/СНІДом. Скільки років минуло... і як каже Олександр Кулик...

- Мені найбільше болить що, наприклад, не реалізовується сьогодні право кожної дитини на проживання в сім'ї. В нас дуже багато дітей сиріт. Мало того - дітей-сиріт при живих батьках. Маються на увазі діти, які позбавлені батьківського піклування. Президент дуже активно ініціював програму, яка називається «З любов'ю та турботою до дітей». Кожен рік проводились наради на всеукраїнському рівні за участі голів обласних державних адміністрацій, представників громадськості, різних міністерств, які в тій чи іншій мірі причетні до захисту прав дітей, саме по реалізації цього права на проживання дитини в сім'ї.

А тепер спробуймо "пробігтися" лише деякими пунктами Національної програми, яка, нагадаю, приймається аж до 2016 року, відтак, діти, народжені цього року, тоді будуть уже школярами: розповідає колега Ірина Мирончук.

- Перший пункт програми стосується покращення демографічної ситуації. Насамперед йдеться про "створення сприятливих умов для підвищення народжуваності здорових дітей... і надання кваліфікованої допомоги майбутнім матерям". Це означає не збільшення народжуваності - очевидно, на це надії стає все менше! - а зниження рівня мертвонароджуваності, уже через три роки після початку реалізації програми.
Нинішній проект уже запізнився у тих пунктах, які стосуються лікування ВІЛ/СНІД і туберкульозу. Річ у тому, що поширюються ці захворювання значно більшими темпами, еіж очікувалося. Хоча завдання "зниження показника передачі ВІЛ від матері до дитини до 5 відсотків і збільшення забезпечення потрібними медикаментами до 90 відсотків дітей, хворих на СНІД" є цілком реальним. І що зовсім не збігається зі "стандартами" у цій галузі, то це гонитва за кількістю: дуже якось "по-радянському" виглядають обіцянки, закладені у Національному плані, "до 2016 року збільшити число підопічних у дошкільних закладах до 65 відсотків і довести до 100 відсотків кількість дітей, котрі навчаються в загальноосвітній школі". Перекладемо це нормальною мовою: у цивілізованих країнах такий рівень досягнутий уже у минулому столітті, а щодо дошкільних закладів, то таких "садочків", як у нас, на Заході просто не існує!

Як же оцінюють представники громадських організацій, які брали участь у розробці законопроекту, його нинішній стан: говорить Лада Каневська.

- Перше зауваження - цей закон не відповідає певним стандартам підготовки подібних національних програм. За цими штандартами підготовки національних програм повинні бути чітко визначені всі терміни, і чітко визначене державне фінансування. Плюс деякі пункти носять декларативний характер. Плюс деякі з цих пунктів знайшли своє відображення в інших державних актах, чи законодавчих актах, які певною мірою вирішили ту чи іншу проблему.

Права дитини мають бути вище за політичні розбіжності, значить існують деякі "пункти" в яких збігаються думки і представників влади, і опозиції. Олександр Кулик у нашій програмі уже казав про усиновлення, як проблему: і знову йому слово.

- Сьогодні є досить велика кількість людей, які хочуть усиновити дитину, але коли вони починають стикатися з тими бюрократичними проблемами, щоби досягти мети по всиновленню дитини, то в них пропадає бажання і як кажуть опускаються руки.
А якщо прийомна сім'я - це сім'я, яка поряд з своїми дітьми, є вони в неї чи нема, бере ще одну, двоє, або троє, або четверо - це максимальна кількість для прийомної сім'ї. Ця сім'я виконує функцію держави по вихованню дитини. Якщо сім'я не справляється, держава може забрати ту дитину і привести в іншу сім'ю. Прийомні батьки потенційні проходять відповідне навчання, вона перевіряється - чи може ця сім'я виховувати дитину, тим більше чужу.

Але опозиція дивиться на це інакше: Віктор Корж переконаний, що нинішня влада попри обіцянки і попередню політику у цій галузі, готова поступитися національними інтересами.

- Я переконаний, що під тиском іноземних посольств, вноситься пропозиція лібералізації міждержавного усиновлення, зокрема дозвіл на усиновлення наших дітей одинокими батьками. Мене дивує, що це все відбувається коли Президент підтримав нашу ініціативу в минулому році та оголосив 2008 рік роком національного усиновлення. Тобто йдеться про надання пріоритетів з урахуванням нашої демографічної ситуації про підтримку дійсно того, щоб наші діти залишались в нашій країні. Сьогодні ми ініціюємо створення шлюзу для від'їзду назавжди наших дітей закордон.

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02