ПОШУК:

РАДІОПЕРЕДАЧІ

28.02.08 КВАРТИРНЕ ПИТАННЯ

Нам не вистачає житла, але точно не бракує програм забезпечення цим житлом. Доступне житло для усіх - реальність найближчого майбутнього або недосяжна мрія? Доступні квадратні метри ще навіть не з'явилися, а уже існують щонайменше дві моделі розвитку цієї галузі.
Здавалося б: демографічна криза має зменшити потребу у житлі, але чомусь усе насправді навпаки... Наш перший експерт - Володимир Поляченко, народний депутат, президент Будівельної палати України.

- Коли я чую про те, що зараз в Україні будівельний бум, мені стає смішно, я думаю моїм колегам теж, саме тому що у 1986-му році Україна будувала 25 млн. квадратних метрів житла, а останні кілька років 8-9 млн. - оце бум... Бум можна визнати в наших сусідів - в Росії будується 62 млн. В Білорусії на одну людину припадає 0,5 квадратних метрів житла, в Казахстані 0,5 квадратних метра житла, а у нас в Україні 0,18. Але головне те, що сьогодні треба зменшити вартість житла.

І навздогін думці відомого будівельника: президент Асоціації фахівців з нерухомості Олександр Бондаренко додає...

- Загальноєвропейська норма - один квадратний метр на кожного громадянина країни щороку, для того щоб не тільки задовольнити потребу в житлі, але й відновлювати житловий фонд. Скільки нас? Сорок сім мільйонів є мабуть. Так ось треба щороку будувати сорок сім мільйонів квадратних метрів житла, для того щоб протягом п'яти-шести років задовольнити той попит, який існує, а потім уже говорити про те, що необхідно оновлювати житловий фонд.

Людям з особливими потребами , інвалідам - хоча б який метр, але в зручному місці і так, щоб можна було купити. Не подумати про те, щоб купити, а реально купити. Михайло Новосецький, політолог, одночасно - голова первинної організації Українського товариства сліпих.

- Нам зараз держава дає якісь кошти на побудову житла. Але ж це кошти, які можна використати тільки через тендер, щоб купити нове житло. А чому б не дозволити купувати житло прямо в організації, що будує його? А чому б не дозволити купувати житло на вторинному ринку? Проблема повинна вирішуватись тільки через нове будівництво здешевленого житла. Можливо, це житло буде не комфортабельне, можливо, воно буде не велике, але це буде саме те, що дасть можливість забезпечити людей окремим житлом. Ті програми, що зараз є в державі, вони все-таки діють більше на папері. Потрібно, щоб кредити на купівлю житла були доступними, як за радянських часів: 3-5%. Якщо ж це кредити 18-20%, то нереально чи інваліду, чи малозабезпеченій родині купувати і будувати таке житло.

Досить про сумне - переходимо до тверезих оцінок. Почнімо, мабуть, з так званих "моделей" - ситуацію вивчала колега Ірина Мирончук.

-Моделей, дві - президентська і прем'єрська. Обидві базуються на усвідомленні того факту, що дати житло усім по доступній ціні не пощастить - принаймні у найближчій перспективі - але справу так чи інакше треба зрушити з місця. Президентська програма передбачає на першому етапі виділення півмільярда гривень, загалом - по 4,5 мільярди щороку. Програма передбачає, що 30% вартості житла має дати держава, а решту - виплачує покупець на пільгових умовах. Більшість експертів переконані, що будь-яка програма може бути реалізована за наявності коштів - проблема лише у тому, що фінансів на "Доступне житло" на сьогодні практично немає: гроші у бюджеті не передбачені, а виділення у традиційному для України "ручному режимі" може спровокувати різного роду неприємні наслідки. Є також така категорія фахівців, які переконані у суто політичному сенсі обох програм: зокрема, міністр економіки у тіньовому опозиційному уряді Ірина Акімова заявила: «При рыночных методах регулирования не может выдаваться кредит под ставку, которая не покрывает собой даже инфляционные риски. В случаях если мы хотим занижать ставку - возникает вопрос кто платит? Платит государство. Откуда берутся деньги в бюджете?».
Саме "дешевий кредит" - це і є те, що можна назвати стрижнем прем'єрської моделі. Глава кабінету пропонує видавати довгострокові кредити під ставку 4-6 відсотків річних.

Якщо відверто, то більшість експертів у галузі будівництва і нерухомості доволі скептично ставляться до нових програм. Адже, якщо у людини є гроші, то можна побудувати хоч п'ятиповерховий котедж з підземним паркінгом і сауною у пентхаузі. Продовжимо там, де програма "Доступне житло" на сьогодні зупинилася: на земельному питанні. Воно не вирішене, і як вважає Олександр Бондаренко...

- Проблема в тому що сьогодні виділили землю, завтра змінилася влада, вони рішення відмінили, а будівельник страждає, бо він уже замовив будівельний проект, за нього заплатив, уже почав підтягувати техніку - він витратив гроші. Всі ці ризики він закладає в ціну квадратного метра, для того щоб не ходити потім без штанів. Загалом питання землі треба вирішити - земля має не виділятися, а продаватися, але для таких проектів вона має продаватися одна гривня за квадратний метр.

Єдиний досвід пільгового будівництва, який в Україні може бути порівняний з "доступним" - це молодіжне житлове кредитування. Голова правління дерджавного фонду сприяння молодіжному будівництву Валерій Омельчук розповів...

- Нам довелося врегулювати це питання і ще більш жорстко, ніж це прописано в діючому житловому кодексі. Через відповідну постанову уряду був виданий наказ, складений певний алгоритм. В нас діє комп'ютерно-рейтингова система відбору позичальників, є відкритий сайт - це жива черга. Коли, наприклад, народжується трійня, то люди можуть з сотого місця переміститися на перше.

Відтак, доступність житла може перетворитися на певну подобу звичного для нас порядку: це коли серед "бідних" з'являються власники розкішних квартир, а "молодими" записують людей, яким уже давно за півсотні років... Як попереджає Олександр Бондаренко, на ринку доступного житла також можуть з'явитися посередники - та "корупційна іржа", яка роз'їдає усі "сталеві наміри" влади...
Наше головне питання на сьогодні - не стільки оцінка "модельності" тих чи інших пропозицій у сфері доступного житла, скільки підрахунок: скільки це коштуватиме і звідки надійдуть гроші. Отже, рахуймо відсотки: заступник голови бюджетного комітету Верховної Ради Валерій Борисов оцінює ситуацію з кредитуванням житла.

- Відсутність механізмів фізичного кредитування і гарантованого повернення коштів конкретних фізичних людей з однієї сторони і бажання структур, які реалізовували програму будувати ну зовсім простеньке житло, яке на сьогоднішній день не є ліквідним, призвели до виникнення проблеми реалізації того житла, або повернення кредитів та застав.

Порівняймо плановані витрати на програму "Доступне житло" з тим, що уже робиться - молодіжне пільгове будівництво: Валерій Омельчук дає довідку.

- У нас є програма часткової компенсації молодим сім'ям відсотків по кредитам у комерційних банках. І більше 17 тис. молодих сімей уже скористалися цією програмою. Схема наступна: за рахунок державного бюджету компенсується облікова ставка. На сьогоднішній день вона становить 10%. Вже є банки, які в минулому році працювали з державною іпотечною установою і кредитували в гривні під 12%. Таким чином ми можемо компенсувати 10%, і людина платить 2% в гривні. Такі механізми вже працюють в Україні.

Головна суто структурна наша проблема - ми успадкували радянську систему забезпечення житлом. Можна сказати, що усе, що робилося у колишньому Союзі - це велика програма "соціального житла" - тобто, житла для бідних. Та частина населення, яка могла собі дозволити "кооператив", діставала у своє розпорядження "доступне житло", а так звана "еліта" жила на усьому готовому, що оплачувалося державою за найвищими показниками... звісно, для тієї держави. А на який досвід ми можемо спиратися?
Свого часу у Великобританії Маргарет Тетчер поставила собі і країні завдання: дати кожному британцеві "власну фортецю" - приватне житло. Видавалися кредити на будівництво, механізми кредитування і спорудження житла виявились настільки вдалими, що інерція "будівельного буму" залишилася й по сьогодні. Наприклад, лондонська нерухомість, зокрема, житлові апартаменти, є найбажанішим вкладанням капіталу. У Франції масово будувалося соціальне житло після війни, потім державні програми у цій сфері припинилися - а тим часом, навколо мегаполісів уже утворилися цілі квартали дешевих будинків, в яких живуть здебільшого найбідніші французи і численні емігранти. Постійні соціальні вибухи у цих районах аналітики пов'язують саме з концентрацією незахищених верств населення.
У нас же нині ж ситуація така: житло для бідних практично не будується, "доступність" означає процентну кабалу на десятки років, а елітне помешкання - це знову ж таки для відносно небагатьох... але, знаєте, є ще у нашій країні оптимісти! Міністр житлово-комунального господарства Олексій Кучеренко так прокоментував появу програми спорудження доступного житла: «Давайте заспокоємось, це програма на десятки років. Давайте будемо реалістами, не треба тут вважати, що за рік, за два можна вирішити цю проблему.»

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02