ПОШУК:

РАДІОПЕРЕДАЧІ

31.01.08 АДАПТАЦІЯ УВ’ЯЗНЕНИХ ЖІНОК

Чоловік може бути злочинцем, але чоловіка можуть навіть виправдати: уся "блатна романтика" на цьому побудована! Від жінки-злочинця суспільство уже нічого не очікує... За вкрадені дві сотні жінка може дістати три-чотири роки покарання. Держава на неї витратить тисячі гривень... але ж за ці гроші можна було б і не допустити злочину!
На щастя все-таки, жінок-в'язнів в Україні небагато - між іншим, показник такий само, як і у більшості цивілізованих країн, десь на рівні п'яти відсотків від загальної кількості "загратного населення". За що вони сидять? І скільки їх: перший наш експерт - Тетяна Яблонська, юрист Українсько-американського бюро захисту прав людини.

- На сьогоднішній день за гратами перебуває, загалом чоловіків і жінок, 149700 осіб. Із них 6867 - це жінки, тобто близько 5%. Нажаль, зараз дуже поширена в Україні наркоманія, і багато з тих, хто торгував наркотиками, підпали під дію закону і знаходяться за гратами. За неофіційною статистикою кожна 4 жінка в Україні страждає від насильства в сім'ї. Часом такі жінки не витримують і вдаються до серйозних кримінальних злочинів. 70% це жінки до 35 років. Значна кількість сидить за так звані корисливі злочини, в економічній сфері. Я взагалі вважаю, що людину саджати за такі злочини не потрібно. Вона мусить відшкодовувати збитки, які вона завдала державі або особі. А тримати її за гратами немає ніякого сенсу.

До колоній потрапляють здебільшого жінки неосвічені і бідні. Такими вони і виходять... але про це пізніше, адже іноді краще утриматися від моральних визначень, а перейти до тверезої прози - у даному разі - юридичної. Юрист міжнародної жіночої оргапнізації "Ла-Страда Україна" Мар'яна Євсюкова продовжує тему...

- Можна стверджувати, що в окремих положеннях спостерігається гендерна асиметрія, зокрема при визначенні підстав кримінальної відповідальності, а також в особливостях призначення кримінального покарання, та звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання. Так серед злочинів проти життя та здоров'я, наприклад, виділяється стаття 117, яка має назву - зумисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини. Також є стаття 134 кримінального кодексу, яка називається - незаконне проведення аборту, і вона криміналізує діяння пов'язані з незаконним проведенням аборту особою, яка не має медичної освіти і повноважень на це. Знову ж таки, є стаття 172, яка криміналізує грубе порушення законодавства про працю, зокрема незаконне звільнення з роботи вагітної жінки чи матері яка має дитину до 14 років, або дитину інваліда. І таких статей є ще декілька по кримінальному кодексу, і вони показують що є трошки інше ставлення до жінки, до жінки-матері. Експерти, які проводять гендерну експертизу законодавства України, називають ці відмінності «позитивною» дискримінацією, яка спрямована на захист прав жінок, пов'язаних з материнством і є соціально обумовленою.

Прабабуся відомого українського лікаря і співачки Ольги Богомолець - Софія - була у 1881-му році засуджена до смертної кари за революційне народництво, але її від цього вироку звільнили - коли стало відомо, що вона вагітна. Народила Софія Богомолець уже на засланні, у Сибіру, народила майбутнього президента Академії Наук України Олександра Богомольця... але це інша історія. Про тих, хто сидить разом з дітьми, розповідає Тетяна Яблонська.

- В Україні нараховується 13 жіночих колоній, в яких утримується близько 7 тисяч жінок. Працюють майже всі - це пошиття спец одягу, або одягу на замовлення, яке отримує департамент з виконання покарань. У Качанівській жіночій колонії проводились дослідження умов праці, в ході яких жінки скаржились на жахливі умови праці, відсутність опалення в цехах, 12-тигодинний ненормований робочий день, хоча законодавство у нас розповсюджується і на в'язнів. Згідно до нашого законодавства діти до 3 років, які народилися коли жінка перебувала за гратами, перебувають з жінками. Тобто, діти, які не скоювали злочину знаходяться також в колонії. Потім їх переводять у дитячі заклади якщо нема родичів, закритого типу.

Щоправда, існує й протилежний погляд на проблему - маю на увазі, чи варто залишати дитину "досиджувати з матір'ю". Ситуацію досліджував наш спеціальний кореспондент Сергій Снігур.

- На Заході традиційно новонароджена дитина залишається разом з ув'язненою матір'ю - причому, в одному приміщенні. Мати і дитина з першої секунди народження... навіть ще до народження! - уже підтримують тісний зв'язок. Хтось скаже: а як же гігієна, умови утримання? - Але їхні лікарі вважають, що краще не рвати цей зв'язок, а намагатися покращити умови! Український закон диктує іншу модель поведінки: дитину відривають від матері і віддають на усиновлення або державне виховання. Заступник начальника Державного департаменту України з питань виконання покарань Наталія Калашник провела такий експеримент: вона добилася дозволу для засуджених матерів, які відбувають покарання в жіночій колонії у Чернігові перебувати з дітьми необмежений час. Втім, навіть за такого варіанту дітей потім все одно переводять до дитсадку - до завершення терміну ув"язнення матерів. Поки що важко казати про результати експерименту - надто мало часу минуло. Тим більше, що загальні умови утримання змінюються - в кращу сторону - доволі повільно. А у колоніях здебільшого перебувають жінки доволі занедбані у різних сенсах - від соціального і до гігієнічного. І лише кожна п'ята зберігає бодай якісь зв'язки з колишнім оточенням.

А що буває, коли ворота колонії зачиняються за спиною? Немає роботи, немає освіти, немає житла. В одній з наших попередніх передач ми уже якось зверталися до проблеми адаптації колишніх в'язнів. Справа це складна, оскільки суспільство дуже вже потужно відкидає усі спроби "сидільця" пристосуватися до життя поза гратами.... а у жінок, як каже Наталя Шкуратова з Українського фонду соціальних інвестицій, цей процес ще болючіший.

- Зараз в колоніях і установах відбувають покарання близько 7 тисяч жінок. І переважно це жінки продуктивного віку - 24-35 років. І, нажаль, 15% таких жінок взагалі не мають ніякої освіти. Жінці після повернення з місць позбавлення волі потрібно працювати, для цього потрібно мати якийсь фах. І це дуже велика проблема. Вже існують такі урядові документи, які зобов'язують відкривати навчальні заклади і створювати умови для отримання професійних знань, професій, набуття освіти ув'язненими. Для жінок адаптація відбувається дуже складно, вони потрапляють в суспільство, яке жінку, що відбувала покарання, взагалі не сприймає. Якщо чоловіків ще якось чекають вдома, то жінок, як свідчить статистика, не чекають. Жінки часто повертаються дуже агресивні. Для вирішення цих проблем сьогодні в Україні відкриваються центри для адаптації таких жінок, щоб пом'якшити процес адаптації. Адже часто агресія призводить до скоєння нових злочинів, і жінки знову попадають в місця позбавлення волі. Хоча такі центри проводять колосальну роботу, їх все одно замало.

А за яких умов все-таки адаптація можлива?

- По-перше, потрібно жінку підготувати, їй треба мати хоча б якусь професію. Робота яка пропонується для опанування зараз, дуже низько оцінюється, і вона не забезпечить жінку на свободі. А до речі за статистикою 30% злочинів, за які відбувають покарання, - це саме крадіжки, саме через такі матеріальні негаразди. Зарубіжний досвід більш оптимістичний, і він приходить до України. Сьогодні в Чернігівській виправній колонії працює швейцарський проект, і там впроваджують нові програми для жінок, які дозволяють м'якше адаптувати жінку до соціальних умов. Ще одна проблема коли жінки повертаються з маленькими дітьми, або дитина знаходиться в інтернаті, або в будинку малюка.

Один з останніх випадків, коли жінку засудили безвинно - і вона відсиділа... так само безвинно. Так ось: як то кажуть, справедливість є! Хоча іноді приходить вона запізно: розповідає колега Ірина Мирончук.

- Молода жінка, мати трьох дітей Світлана Зайцева потрапила за грати за вбивство. Проте вона цього убивства не здійснювала: як згодом з'ясувалося, зізнання були фактично "вибиті" багатьом відомим способом. Справжніх убивць знайшли уже через рік після винесення вироку. Здається, усе мало б налагодитися, але у колонії Світлана Зайцева захворіла на сухоти і померла - діти залишилися без матері на руках у бабусі. Два роки тривали спроби отримати компенсацію - і нарешті усе вирішено: родичі безвинно засудженої отримають два мільйони гривень відшкодування. Це випадок безпрецедентний в історії України, очевидно, не в останню чергу через співчуття до жертви свавілля, жінки і матері. Останні судові слухання у цій справі - апеляційні - тільки-но завершилися, справа свіженька і у всіх на слуху. Хотілося б, звісно, завершити абсолютним хеппі-ендом, якби не одне "але": довелося ще судитися з обласним управлінням Державного казначейства, яке не бажало виплачувати таку суму.

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02