ПОШУК:

РАДІОПЕРЕДАЧІ

24.01.08 ЖІНКИ-ІНВАЛІДИ – ШЛЯХИ ВИЖИВАННЯ

Важко бути інвалідом в Україні. Важко, коли не беруть на роботу. Коли важко увійти до ліфта. Коли доводиться постійно очікувати "милості"... а наскільки важче жінці-інваліду! З вами Вероніка Маковій, програма "Знати і діяти ".
Чому жінці з обмеженими можливостями важче, ніж чоловіку? Наше суспільство залишається здебільшого патріархальним - це так визначають аналітики. Простіше кажучи, чоловікам - усе найкраще. Навіть якщо вони інваліди - так стверджує голова благодійного товариства допомоги інвалідам з інтелектуальною недостатністю "Джерело" Раїса Кравченко.

- Жінці в суспільстві взагалі на сьогодні важче ніж чоловікові. Жінок менше цінують, їм менше платять за ту саму роботу. Фактично вони працюють в дві зміни: одна зміна на роботі, друга зміна вдома, на кухні. Чим ближче до інваліда, чим ближче до проблеми, чим ближче до невипраних пелюшок, чим ближче до плачу, чим ближче до болю, чим ближче до щоденної, рутинної, важкої роботи, там більше жінок. А ближче до влади, ближче до оплесків, ближче до державного визнання - там з'являються чоловіки.

Наш харківський колега Володимир Носков зустрівся з двома чудовими жінками. Ольга Тільна, викладає школярам англійську мову, українську та літературу. Сонети Шекспіра читає не лише в оригіналі, та ще й перекладає їх на українську. Ольга член спілки письменників України, аспірант одного із Київських вищих навчальних закладів. Тетяна Костіна навчається теж в аспірантурі столичного університету. Вона вчитель німецької та англійської мови.

Костіна
: Проблема реализации амбиций и возможностей есть везде, как и у нас, так и за границей. В основном за границей какие профессии - массажист, телефонист. А когда я говорю о том, что я учитель, все говорят удивляются.

Тетяна і Ольга подруги з першого классу в Харківській обласній спеціальній гімназії для сліпих дітей імені Короленка, опановували не лише загальноосвітні предмети, а ще й гру на музичних інструментах, в'язання та кулінарію. Сьогодні вони колеги, учні гімназії до них звертаються на «ви».
Якщо вже говорити про амбіції, про кар'єру, наскільки зряча жінка може реалізувати свої можливості, що цьому заважає, соціальні, громадські, суспільні стереотипи?

Тільна: Звичайно незрячій людині, будь якій, і дівчині і жінці особливо, важче ніж зрячій. Навіть я б сказала що питання гендерне тут теж повстає, дуже значно через те що у незрячої дівчини більше проблем із самореалізацією ніж у незрячого хлопця. Але мабуть я ідеалістка. Якщо ти чогось дійсно хочеш, то ти цього досягнеш. Питання в ціні.

Насправді жінці з обмеженими можливостями потрібно стільки ж, скільки і будь-якій жінці - а насамперед, турбота. Проте, є такі ситуації, коли потреби інваліда дуже специфічні - знову говорить Раїса Кравченко.

- Більше простої щоденної роботи. В інваліда мусить бути більше речей, бо вони швидше брудняться. Не завжди цей інвалід проситься до туалету, не завжди він може сам підняти руку поїсти. Значить треба нагодувати. А чим нагодувати? Дуже часто це страви за спеціальним рецептом. І це принаймні тричі в день, щодня і без перерви. Треба прибрати, перевернути... а це і фізично дуже важко. Ще треба подумати про душевний стан інваліда. Треба або почитати, або запросити друзів, або забезпечити щоб був телевізор, потурбуватися про були ліки. Доводиться ходити по різних інстанціях, дуже багато збирати довідок, тому що кожен вид державної допомоги означає кілька довідок. При цьому інвалід лишається сам, а сам він довго перебувати не може... Це абсолютно інше життя. І я студентам своїм часто говорю якщо зараз модний екстрим, то спробуйте доглядати за найважчими інвалідами - оце естрим.

А ось як бути, коли жінка може працювати - і бажає працювати? Як вважає Галина Гончарук, директор Київського міського Центру по роботі з жінками, роботодавці зазвичай не збираються йти назустріч жінкам з обмеженими можливостями. Навіть тоді, коли до цього роботодавця змушує закон...

-Надзвичайно складно влаштуватися на роботу будь-якому інваліду. Але останнім часом ми спостерігаємо прогрес у цьому питанні. Деякі трудові колективи налаштовані їх вирішення, дуже часто обговорюється виконання цих питань в Київські міській державній адміністрації. Серйозно працює наша міська координаційна рада інвалідів.

На яку роботу може розраховувати жінка-інвалід? Треба сказати, що існує у нас такий собі "психологічний спротив" - це коли покупцям чи клієнтам не видається приємним, коли їх обслуговують інваліди. Галина Гончарук - про те, що можна зробити, не виходячи з квартири...

В нашому центрі існують курси - основи манікюрної справи. Жінки інваліди на колясках мають можливість отримати спеціальність та можливість приносити свій вклад в бюджет сім'ї, вони мають можливість спілкуватися з тими, хто прийде до них додому. Вони мають можливість крім усього просто самоутверджуватись. В підготовці і проведенні цих курсів ми співпрацюємо з асоціацією ділових жінок та інститутом підготовки кадрів промисловості України. Крім того ми даємо їм можливість навчатися на курсах основ комп'ютерних знань. Це все безкоштовно, з бюджету Київської державної міської адміністрації.

Харківський колега Володимир Носков продовжує про те, як можна і треба виконувати закони:

Вона навчається цілий рік в Британії як стипендіатка програми «чевенінг», здобуває магістерський ступінь в університеті що в місті Ліц.

Тільна: Там для студента державою створюються всі умови. Якщо приходить студент і подає заявку на вступ до вузу і вступає туди, то йому проводять так званий моніторинг, тобто оцінку його потреб - те що в них називається створення індивідуальної програми реабілітації інваліда. Ти не бачиш, але ти вчишся. Якщо тобі потрібен комп'ютер, бо ти не зможе працювати поруч з усіма в загальному громадському комп'ютерному класі, тобі нададуть ноутбук і програмне забезпечення до нього. Все що потрібно встановлюється за державні кошти. Потім ти все це повертаєш після закінчення навчання, але тобі це нададуть. 

Українські технікуми, училища, університети поки що не пристосовані для навчання інвалідів, та й особливої цікавості керівництво українських вишів не виявляє до пристосування аудиторій, бібліотек, ганків біля входу до закладів для зручності пересування і навчання студентів з особливими потребами.

Костіна: Почему то очень часто складывается такое впечатление что если человек незрячий, то он глупый. Очень часто бывает так, что входишь в супермаркет, тебя хватают двумя руками. Я объясняю людям, что вы знаете - я не падаю, я могу, давайте я вот возьмусь за вас.

Тетяна Костіна досягла власних успіхів без підтримки батьків. На другому курсі навчання у Харківському національному університеті імені Каразіна незряча Тетяна потрапляє під поїзд метро. Їй ампутували ліву руку, але Тетяна не дозволила собі жодної хвилини відчаю.

Костіна: Сейчас я могу ходить с палкой. Нести кулёк в руке, и идти беседовать по мобильному телефону. Наверное, пессимистами или оптимистами рождаются.

Безумовно Тетяні і Ользі після роботи доводиться робити покупки в супермаркетах, фішкою яких є самообслуговування, а як бути незрячим домогосподаркам? У супроводжуючого товариша чи друга не завжди є вільний час.

Тільна: У мене тато зовсім не бачить, мама сліпне, я теж уже практично зовсім нічого не бачу, і так сталося що нам просто немає з ким ходити. Але ж їсти хочеться, правда? Підійшли до адміністратора, а вибачте, ось у нас така ситуація, ми не бачимо, для того щоб ми вам тут нічого не поруйнували, не поламали, не покидали, допоможіть нам, будь ласка, зробити покупку. Вони спочатку не знали що робити, покликали дівчинку, з каси зняли, вона побачила що люди нормальні, вони дійсно купують, а не дивляться, а потім ідуть з порожніми руками, то й допомогла... от так далі і пішло.

Костіна: Стараешься как-бы объяснить как обращаться с тобой. Очень бы хотелось, чтобы наши социальные организации помощи инвалидов, которые занимаются адаптацией инвалидов в обществе и т.д., чтобы они одним из направлений своей деятельности сделали просветительскую работу. Скажем, вот например, поработали с коллективом супермаркета.

Справді, розказати їм про те, що незрячі - цілком повноцінні люди і можуть самостійно зробити свій вибір. У жінок, які не бачать, життя заповнене такими ж клопотами як і у жінок, що бачать. Кохання і одруження, родина і діти, сварки і примхи, безлад у жіночих сумочках і бажання бути модною і красивою, подобатись чоловікам. Тільки у незрячих жінок є ще дві особливі додаткові прикраси - чорні окуляри і біла тростина, яка допомагає їм бачити на тротуарах бар'єри.

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02