ПОШУК:

РАДІОПЕРЕДАЧІ

06.12.07 ЧИ ІСНУЄ ВІЛ/СНІД НАСПРАВДІ? ДУМКА «СНІД-ДИСИДЕНТІВ»

Уявіть собі віруючих у соборі Святого Петра у Ватикані. Вони моляться Всевишньому – і раптом з’являється лектор-антирелігійник, який плює у небо, безапеляційно заявляючи “Бога немає!” Відтак публікації на тему “СНІД не існує!” сприймаються м’яко кажучи з нерозумінням. І все ж, не усе наукове співтовариство переконане у правильності методів лікування ВІЛ\СНІДу, і навіть у самому існуванні вірусу...

Останнє дослідження ООН з проблеми ВІЛ\СНІДу дало несподіваний результат: хворих виявилося на майже 6 мільйонів менше, ніж вважалося. Почнімо зі статистики: на наше прохання колеги з української служби Бі-бі-сі з’ясовували проблему: розповідає Ірина Моісеєнко. 

Причетні до звіту офіційні представники ООН кажуть що це не відображає дійсності. Головні причини появи менших даних пояснила координатор ООНівської програми зі Сніду в Україні Анна Шакарішвілі:

  • Поменялись потому что методологии стали более совершенные.

Індія стала тією країною, завдяки якій не дорахувалися половини випадків зараження вірусом імунно-дефіциту. І це тому що в останні пів року саме тут інтенсивно застосовували нові методи обчислювання. Однак професор Лаліт Дантонас дослідницького центру СНІДу в Індії вважає що поява нових даних в жодному разі не означає що потрібно менше хвилюватися. Адже щодня в світі з’являється щонайменше 7 тисяч нових ВІЛ-інфікованих, і від СНІДу вмирає більше 5 тисяч 700 людей.

— Це й надалі становить суттєвий ризик. Так, він є нижчим ніж раніше, але саме за таких обставин ризик поширення вірусу імунного-дефіциту може стати значно більшою проблемою якщо втручання і програми контролю буде послаблено через ось цей висновок, що насправді проблема не є такою великою, як досі вважалося. 

А тепер – про аргументи СНІД-дисидентів... вони, до речі, самі себе так називають. Ситуацію з’ясовувала Ірина Мирончук. 

Нам найпростіше знайти публікації московського вірусолога Ірини Сазонової. Її статті викладені у комп’ютерну мережу, книги теж подекуди зустрічаються. Основа аргументації СНІД-дисидентів – СНІД існує, але він не є вірусом, відтак, у звичайному розумінні слова “заразитися”, “захворіти” на СНІД неможливо. При цьому, ще до перших публікацій про ВІЛ – а вони з’явились на початку 80-х минулого століття – було відомо, що імунодефіцит буває як вроджений, так і набутий. Але з легкої... чи нелегкої руки Всесвітньої організації охорони здоров’я, каже Ірина Сазонова, до СНІДу почали відносити усі давно відомі захворювання – у тому числі навіть синдром виснаження... 

Зупинимося на термінах. Першим нашим експертом буде Андрій Клепіков, виконавчий директор міжнародного альянсу ВІЛ\СНІД в Україні. 

— Сьогодні ця позиція є не лише окремою думкою, але й загрожує життю людей. Такі випадки, на жаль, стають вже реальністю, коли наприклад люди, чи через такі переконання, чи через релігійні переконання, утримуються від прийняття ліків антиретровірусної терапії. І, на жаль, ми вже маємо в Україні такі випадки коли люди вмирають, вмирають діти, яким мами не дають антиретровірусну терапію. 

А як же пояснити таку розбіжність у термінах – і головне у тлумаченні термінів? 

— Ніякого систематичного викладу такої позиції немає. Є на самих різних рівнях авторитети, яким ми довіряємо. Всесвітня Організація Охорони Здоров’я, протоколи лікування, в тому числі і ВІЛ-інфікованих людей, які затверджені, рекомендовані цією організацією. На рівні країн є також установи, чи це Міністерство Охорони Здоров’я України, чи спеціальний заклад Центр профілактики та боротьби зі СНІДом, які визначають не лише фактаж, але пропонують і затверджують способи лікування цієї хвороби. 

Існування вірусу ВІЛ-СНІД було за загальним визнанням доведене у Сполучених Штатах Америки та Франції приблизно у 1980-му році.  Професор Алла Щербинська, директор Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом Міністерства охорони здоров’я продовжує. 

— Такі публікації з’явилися майже одночасно з появою цієї хвороби. І з ними виступають відомі вірусологи, відомі епідеміологи, діячі політичних рівнів різних країн. Я спираюсь лише на факти науки, а наука свідчить про те, що виділено вірус, який спричиняє цю хворобу. І люди помирають від цієї хвороби маючи вірус імунодефіциту в своїй крові. І у мене немає підстав твердити що це містифікація, оскільки щороку 3 мільйони людей інфікованих вірусом імунодефіциту гинуть від цієї хвороби. Прихильники теорії, що ніби то СНІД не викликається збудником імунодефіциту, твердять про те, що СНІД не відповідає тріаді Коха. Треба думати і треба знати патогенез цієї хвороби, якій укладається в схему тріади Коха, оскільки основним місцем ураження вірусу є лімфоцити. 

Кількість наукових авторитетів, які займалися проблемою ВІЛ\СНІД незліченна... але і серед “дисидентів” є світила: розповідає наш спеціальний кореспондент Сергій Снігур. 

Найвідомішим СНІД-дисидентом є каліфорнійський професор Пітер Дюсберг, книга якого перекладена російською мовою, але, на жаль, залишається рідкістю. Багато років присвятив розвінчанню традиційних поглядів на СНІД угорський дослідник Антал Макк, який працював в Європі, Африці та Азії і знається на проблемі. Власне з праць Сантала Макка  СНІД-дисиденти, в основному, запозичують статистичний матеріал. Австралійська група вчених, керована професором Елені Пападопулос, також стверджує, що вірусу імунодефіциту не існує. Згадайте, що сказала Алла Щербинська: вірусна хвороба повинна відповідати умовам так званої “тріади Коха”. Інакше кажучи, мікроорганізм визнається вірусом, якщо він, по-перше, виявляється у всіх хворих, але його не знаходять у здорових людей. По-друге, збудник може бути виділений з організму хворого у чистому вигляді. І третє: введення чистої культури в організм має викликати ту ж хворобу... але вірус імунодефіциту людини – чи те, що під ним розуміють, цим  умовам не відповідає! Якщо точніше – виявлено безліч випадків, коли майже стовідсотково уражені люди не хворіли. Або вірус  з’являвся – а потім безслідно зникав. Будь-якому лікарю, який займається проблемою, відомі випадки, коли перший позитивний аналіз змінювався на негативний без будь-якого лікування... 

І ось саме такі факти, а також міркування загальнотеоретичного плану підживлюють “опозицію”. Алла Щербинська, втім, вважає, що у даному разі колеги радше за все добросовісно помиляються. 

— Ми стоїмо на позиції того що це вірусна хвороба, і треба людей лікувати, і треба проводити профілактику виникнення ризику інфікування. Бо в основі цієї хвороби лежить поведінка людей. І мабуть якщо ми забезпечимо профілактику цієї ризикованої поведінки – я маю на увазі виключення ін’єкційної наркоманії, забезпечення контрольованого і безпечного сексу, тобто, захист сексуальних стосунків – то ми і будемо боротись з ВІЛ, СНІДом. А інакше люди будуть гинути.  

До речі,  прибутки від розробки і продажу антиреторвірусних препаратів у глобальному масштабі підрахувати просто не уявляється можливим – але вони обчислюються цифрами з багатьма нулями. Зокрема, американський платник податків виклав на державні програми боротьби зі СНІДом щонайменше 60 мільярдів доларів із середини 80-х років.

Дискусію не закінчено – відтак, усе, що ви почули і ще почуєте, то не крапка, а, можливо, лише “багатокрап’я”. Останнім у нас сьогодні буде виступ емоційний, але від душі: Дмитро Шеремет, член асоціації людей, які живуть з ВІЛ\СНІД. 

— Хотелось бы призвать тех людей, которые высказывают подобную точку зрения, не сидеть в кабинете и рассуждать миф это или нет, а пойти в семьи тех людей, которые живут с этими заболеваниями, и увидеть последствия этих заболеваний. Еще лучше поехать в клинику, где люди находятся на стационарном лечении, и увидеть тот ужас, который происходит с ними в их жизни. Очень важно людям, которые подымают столь важную тему, понимать, что они говорят о чьей-то жизни. Если они скажут,  что ВИЧ это миф, - значит этот миф разрушил 20 миллионов жизней. Я, конечно, понимаю, что люди будут строить свою позицию на том, эту идею популяризируют фармацевтические компании. Но я сам человек, который живет с этим заболеванием 11 лет. 11 лет назад в нашей стране вообще ничего не было, никаких фармацевтов, никаких аптек и никаких препаратов для того, чтобы это лечить. Все люди, которым ставили этот диагноз, заведомо были обречены умирать. Только когда мы стали красным пятном на карте Европы, тогда наше правительство набралось мужества признать о существовании эпидемии, когда все мировое сообщество уже кричало о проблеме, которая есть в Украине. Нельзя привязывать к этому фармацевтов, которые вполне вероятно могут использовать это заболевание для своего заработка. Мы должны остановить спекуляции и вокруг этого слова, и вокруг этого заболевания, для того чтобы жизнь стала самой главной ценностью.

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02