ПОШУК:

РАДІОПЕРЕДАЧІ

15.11.07 СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

Наслідки чорнобильської техногенної аварії відчуваються й до сьогодні – а з огляду на постійний напіврозпад різних елементів – відчуватимуться ще довго. У народі жартують “стільки люди не живуть”... справді – стільки не живуть! Але проблема не лише у тривалості, а й якості цього життя поруч з потенційною атомною бомбою...

Сьогодні – про Чорнобиль з висоти багатьох прожитих років. Зрештою, ми уже досягли такого ступеня розвитку, коли можемо оцінювати катастрофу цю не лише з погляду радіофобної істерії, а у категоріях цілком прагматичних... ось про це і поговоримо.

Що сталося, як сталося, чому сталося: цьому присвячено мільйони слів, а версій катастрофи безліч – від злочинної недбалості до втручання позаземних цивілізацій. Так що особливо нічого нового ми не додамо, хоча дещо нагадати доведеться: розповідає колега Наталка Козачинська. 

— Зараз найбільш поширеною є версія про те, що вибух на ЧАЕС стався внаслідок серії помилок – їх нараховують аж до 10-ти. Різновидом цієї версії є те, що частина помилок вважаються радше свідомим посадовим злочином, спричиненим низькою кваліфікацією персоналу і типово радянською хворобою “усе приховати”. У будь-якому разі, тривала атмосфера секретності навколо аварії, а також намагання применшити наслідки після того, як увесь світ знав про вибух, наштовхують саме на таку думку. Безпосередньо від катастрофи загинули 45-ть людей, співробітників станції і пожежних: 28-м упродовж трьох місяців від гострої променевої хвороби, 14-ть – упродовж 10-ти років від встановлених наслідків опромінювання, троє загинули у реакторі, один помер від серцевої недостатності. Фігурує цифра у 50-т загиблих, вона теж близька до реальної. Якщо додати померлих від раку щитовидної залози, тобто тих, у кого доведено зв’язок з аварією, то їх нараховується за різними  даними до 4-х тисяч.  

А далі починаються суцільні “різночитання”, оскільки на жаль достовірної статистики й досі не ведеться: спочатку кількість хворих применшували, нині прийнято перебільшувати. До потерпілих то вносять лише жителів “зони”, а то – усіх громадян України. Оскільки з квітня 86-го виросло уже ціле покоління, то не усі пам’ятають хвилю радіофобії – новомодної хвороби, яка уразила мільйони людей. Семен Глузман, голова організації "Всеукраїнська громадська рада" – про психологічний аспект цілком реальної медичної проблеми. 

— Вдруг выяснилось что огромное количество достаточно плохо образованных украинских профессоров, стали большими специалистами по чернобыльской катастрофе. Это было связано с тем, что многие наши псевдо-ученые, поняли, что в это время легко получать всевозможные гранты, потому что Чернобыль напугал всех. Тогда, кстати, и выросло так активно огромное количество населения, которое является сегодня жертвами чернобыля, и среди которых есть действительно жертвы чернобыля, но и очень много имитаторов, купивших себе инвалидность. На самом деле мир современной медицинской науки твердо знает, что есть 2 группы заболеваний, которые действительно связаны с радиацией. Это в первую очередь рак щитовидной железы, количество заболевания которым действительно увеличилось во много раз. И вторая группа – это заболевание крови, которое пока, по мнению различных ученых, вероятно в какой-то степени ожидает тех людей, которые получили малые дозы радиации. Но пока определенной устойчивой статистики в этом отношении нет. 

Доведеться повторитися: чорнобильскі хвороби існують цілком реально! Але вони, як кажуть люди, що цим займаються довго і ретельно, “не такі”, як їх подають екзальтовані вітчизняні інтелектуали, а також фахівці з отримання іноземних спонсорських грошей. Хто в Україні вирішує – скільки отримують потерпілі і за якими законами? За різними підрахунками, кількість самих лише ліквідаторів варіюється від 200-т до 800-т тисяч людей. Потерпілих рахують багатомільйонними цифрами, втім, існують й інші підрахунки... ми ж спробуймо оцінити проблему з якісного боку. Юрій Андрєєв, президент “Союзу Чорнобиль Україна”, переконаний, що виплати нині здійснюються не лише безсистемно, а й “безпринципно”... 

— С самого начала закон утратил свою жесткую справедливую целесообразность, и стал таким популистским заведомо-экономически невыполнимым. Поэтому даже в лучшие годы, это начало 90-х годов, закон у нас финансировался где-то на 50-60 % от необходимого уровня. Это был достаточно высокий уровень. Если сейчас закон у нас финансируется где-то на 3-4% от необходимого уровня, то это уже говорит о том, что идет преступная финансово-экономическая деятельность по разрушению чернобыльских государственных программ. Плохо то, что все время мешает политика решению этих проблем. Перед выборами обычно много всяческих популистских заявлений, после выборов об этом все забывают.  

І знову звернімося до статистики: ліквідатори, потерпілі, а також про те, що уся наша країна може розглядатися, як “зона” – розповідає колега Ірина Мирончук. 

— Експерти ООН нарахували 227-м тисяч ліквідаторів. Офіційна статистика України, Росії і Бєларусі дає нижчу цифру – 200-і тисяч. Але через 10-ть років після аварії стався спалах захворюваності і смертності: ті військовослужбовці, резервісти і добровольці, які у 86-му були молодими людьми, досягли “критичного віку” у 40-к років. Опромінення на той момент було зафіксоване у 17% ліквідаторів. Проте, офіційні дані міністерства охорони здоров’я України спростовують цю думку: 124 тисячі померлих від наслідків катастрофи лише до 1994-го року. І у середньому – півтисячі смертей “чорнобильського типу” щороку.  

А у “зоні”, оспіваній в апокаліптичних баладах, зафільмованій у десятках стрічок і розтиражованій у сотнях публікацій, продовжують жити люди. Їх небагато – до півтори тисячі, але вони навіть приймають туристів! Адже не усі знають, що “зона” - це об’єкт відвідування: можна не тільки проїхатися “на тлі реактора”, а й завітати до самоселів. Вони пропонують і домашнє частування, ось тільки продукти зазвичай - не місцеві.. Семен Глузман переконаний: доведених фактів захворювань небагато... 

— Мы несколько лет назад проводили исследование вместе с американскими и другими специалистами по психологии детей вывезенных из зоны. Мы подтвердили, что никаких специальных психиатрических заболеваний или психологических расстройств, связанных с радиацией не существует. Дети из этих семей, в сравнении с другими контрольными группами детей из обычных киевских семей, страдают только одним – постоянным информированием в семье этих детей, что они могут или должны заболеть. Эти дети вырастают со страхом, что они обречены на заболевание онкологии или какими-то другими болезнями. Спустя 6 лет, в прошлом году мы закончили второе исследование с этими же детьми, уже достаточно взрослыми людьми, некоторые из которых имеют детей. И опять результаты, которые сейчас обрабатываются в Соединенных Штатах, показывают, что никаких вспышек серьезных заболеваний нет. 

Для кожної категорії мають бути встановлені свої критерії компенсацій і виплат – інакше, якщо пам’ятаєте, втрачається саме поняття справедливості. Юрій Андрєєв – про новий чорнобильський законопроект, який має цю рівновагу відновити. 

— Сейчас готовится такой законопроект, он находится уже длительное время в Верховном Совете Украины. Его регистрационный номер 2535. По которому пенсионное обеспечение чернобыльцев будет приближенно к европейским стандартам, и кроме того, оно будет уже четко определять индексацию чернобыльских пенсий, в зависимости от роста средней заработной платы по Украине, роста минимального прожиточного уровня. То есть  они будут приравнены к инвалидам, получившим травму на производстве. Виновником признано государство, которое должно возмещать ущерб за потерю здоровья, утрату трудоспособности, потерю имущества. 

“Зона” між тим, на думку фахівців, має стати об’єктом суто прагматичного використання. Ідея спорудження поблизу ЧАЕС централізованого сховища радіоактивних відходів цілком реальна – попри численні критичні зауваження в основному емоційного характеру. Ось що розповів президент компанії “Енергоатом” Андрій Деркач... 

Централизованное хранилище отработанного ядерного топлива предполагает наличие двух площадок которые рассматривались. Это хмельницкая площадка, и две площадки в зоне отчуждения, рядом с чернобыльской атомной станцией. С другой стороны, с целью активизации данного проекта и возможности применения подхода о строительстве сухих хранилищ на площадках атомных электростанций, мы для себя приняли решение ускорить экспертизы конструктивных работ и оплатить часть работ по контракту для компании Холтек вперед. Потому что, так или иначе, вопросы связанные с хранением отработанного ядерного топлива атомных электростанций нам нужно решать. На запорожской площадке в Энергодаре  у нас есть хранилище  отработанного ядерного топлива, которые мы не вывозим в Россию. Для трех других площадок мы должны иметь централизованное хранилище отработанного ядерного топлива. На сегодняшний день мы тратим деньги на вывоз отработанного ядерного топлива для хранения в Российскую Федерацию.

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02