ПОШУК:

РАДІОПЕРЕДАЧІ

25.10.07 БАГАТОДІТНІ СІМ’Ї

Пам’ятаєте кінофільм “Якось 20 років потому”, стару радянську мелодраму, яка, як на нинішні часи сприймається радше трагедійно? Там один енергійний чолов’яга переконує свою колишню подругу повернутися на роботу – до активного соціального життя. Переконує тим, що у нього “своїх теж троє”. І не знає, бідненький, що у неї... страшно сказати: дюжина!  Скільки дітей у сім’ї потрібно і скільки можна. Багатодітність і як її стимулювати?

Візьміть у руки “Кобзар”. Відкрийте на будь-якому вірші Шевченка, який про родину розповідає. Там у сім’ї не один, не два і навіть не троє. Але такі родини давно відійшли у минуле. Четверо дітей – таке нині лише у кожній сотій родині! Кажуть, далі буде ще менше. Як це почалося і до чого веде: розповідає перший наш експерт – старший науковий співробітник Інституту демографії і соціальних досліджень Національної академії наук Ірина Курило. 

Втрата традицій багатодітності, це загально цивілізаційна тенденція. Якщо брати історичну ретроспективу, то це стосується переходу від аграрного суспільства з його потребою в дитячій праці, з розподілом земельних наділів між спадкоємцями, з низькою ефективністю народжуваності, коли до дорослого віку доживав невеликий відсоток від дітей, які народжувалися у сім’ї, – поступового переходу до сучасного, індустріального і пост-індустріального суспільства, в якому жінка виходить за межі дому на ринок праці, в якому панує емансипація, в якому в наслідок застосування медичних технологій не обов’язково мати багато дітей, і де панує прагнення до все більш високих стандартів життя, що реалізується за рахунок обмеження народжуваності. Частка багатодітних сімей в Україні неухильно зменшується. Якщо станом на 1989 рік багатодітні сім’ї становили у всьому загалі сімей з дітьми, більше 8%, то вже у 2001 – 5,4%, а на сьогодні менше 5%. 

Ви порахували, скільки дітей у відомих вам сім’ях? Три – це максимум, а більше буває зазвичай лише у родинах віруючих людей, тих, де контрацепція вважається “диявольським винаходом”. Як вийти з такої ситуації? Держава забила на сполох і вирішила “допомогти матеріально”. Якщо доходи на одного працездатного члена родини не дотягують до 121-ї гривні, то можна отримати допомогу – 91-а і 154-и гривні на місяць. При цьому, досить доходам у родині з чотирма дітьми перевищити 177 гривень – і допомогу “перекривають”, як кисень. Додайте житлову проблему, освіту… Ось вийдемо “у народ” і запитаємо: чого бажає сучасний українець чи сучасна українка? Можливо, вони просто бояться створити родину багатодітну? Та ні, каже Євгенія Луценко, керівник Центру досліджень сім’ї, гендерної рівності і демографічного розвитку. Вони просто думають “про інше”... 

— Ну звісно, годувати і вдягати двох дітей чи одну дитину – це суттєва різниця. Ми запитали людей, що більш за все їх турбує в майбутньому дітей, і 55% відповіли – обрання професії, 54 % – отримання вищої або середньої спеціальної освіти, 29 % – набуття певного соціального становища в суспільстві, 46 % – зміцнення здоров’я і фізичний розвиток, 30% – створення сім’ї та вибір майбутньої дружини, чоловіка. Звісно, що кожні батьки мають нести відповідальність і думати чи в змозі вони цих дітей утримати чи ні. Але, зважаючи на непросту демографічну ситуацію в нашій країні, на мою думку держава повинна надавати додаткові можливості багатодітним сім’ям, наприклад стосовно пільгових кредитів на придбання помешкання.  

У нас з вами – демографічна криза, а родина американських українців Зинаїди і Володимира Черненків претендує на звання найпліднішої у Штатах: 17 дітей! І живуть на заробіток батька-охоронця. Щоправда, американська держава краще допомагає.  Отож, подивимось на західний бік: Ірина Курило продовжує. 

— Більшість західних країн сьогодні повертаються до сімейних цінностей.  Скажімо, найбільш сприятливі умови для високої народжуваності сьогодні в країнах північної Європи – Данія, Швеція і т.д. За рахунок того, що тут модель соціуму налаштована на створення сприятливого середовища для сімей з дітьми, на суттєву підтримку сімей, створення можливості для поєднання жінками професійної занятості і материнства. 

Спробуймо й собі вивчити їхній “багатодітний” досвід. З ним знайомився наш спеціальний кореспондент Сергій Снігур. 

Неодноразові дослідження, проведені в Європейському Союзі, підтвердили: процес старіння населення охопив об’єднану Європу, а традиційні багатодітні родини, характерні колись для католицького Півдня, відійшли у минуле. А на півночі Старого Світу спостерігається інший процес: там родина з чотирма-п’ятьма дітьми уже не рідкість! Як же “це” робиться? У скандинавських країнах, а саме вони найчутливіше реагують на будь-яке матеріальне заохочення багатодітності, прийнято подібні родини не “нагороджувати”, як у нас, а “супроводжувати”. 15 тисяч гривень на народження дитини виглядають, як приз. А у Швеції, приміром, виплати багатодітним родинам не завершуються навіть з досягненням дітьми повної зрілості. Дуже серйозна допомога передбачена для вихідців з таких сімей у галузі освіти – аж до пільгового права вступу до вітчизняних університетів. Приватний бізнес заохочується зменшенням податкового пресу, якщо на роботу беруть дітей з багатодітних родин. Проте, у цієї справи є зворотній бік. Шведські демографи підрахували, що кількість дітей у родині за останні два десятиліття зазнала двох “цунамі”. У 80-х роботи було багато, а платили за неї високо, відтак, діти цієї декади мають у середньому трьох-чотирьох “братиків-сестричок”. У 90-і ситуація змінилася – і хоча пільги залишалися, родини стали меншими – до 2-3 на родину. Дивно, що ніде більше подібні ефекти наразі не спостерігаються... 

Так, щоб покінчити з європейськими акцентами багатодітності – репортаж наших колег зі Стокгольма: четверо дітей генерального директора компанії. 

— Аника Фальтигрен, одна из самых могущественных в деловом финансовом мире Швеции женщина. Она директор скандинавского банка. Банка принадлежащего к сфере знаменитого финансового клана Валенбергов. Уже пройдя все этапы карьеры, почти дойдя до кресла генерального директора этого банка она вышла замуж, и в возрасте 42 лет родила своего первенца. В чем заключается рациональность именно такого поступка?

Не думаю, що довелось про це розмірковувати. Мені пощастило народити пізно. Тоді було відчуття – якщо дуже хочу мати дитину, то це реально, і народжуєш. І ніяких думок в цей момент щодо директорського крісла.

При этом Аника не скрывает что совместить роль женщины, делающей топ карьеру и многодетной матери ей бы врядли удалось.

Думаю, що до 43-х років мені було б складно мати чотирьох дітей і бути генеральним директором. Це неймовірно складно поєднувати з роботою. Доводиться багато їздити і, маючи таку сім’ю, складно  концентруватися на роботі. 

Не думаю, що усіх цей досвід переконав: скажуть – то ж в Європі... Так що повертаємося на рідний грунт. Багатодітність – тема не лише для дискусії, а й для громадської дискусії. Може комусь видасться це дивним, але у багатодітності є й противники! Основний їхній аргумент - “дітей годувати нічим”... Аргумент, знаєте, сильний. У таких умовах ніякі пільги не допоможуть... Але чому все-таки багатодітні родини ще залишилися? І як вони тримаються і ще випливають на хвилях життєвого моря? Говорить Тетяна Косань, голова товариства багатодітних родин “Віра, надія, любов”. 

— Я осталась одна с тремя детьми, и получилось так, что я заболела и увидела как мои дети к этому отнеслись. Я лежала в больнице, и дети меня в больнице проведывали 2-3 раза в день, приносили мне покушать. Сын устроился работать, а ему тогда было 14 лет. Дери было 17. И они работали, содержали семью.

Мне один раз сказали в райисполкоме – а зачем вы их рожали? Я ответила, глядя им в глаза – я родила ребенка мужу, государству, родила тому, кто не в состоянии будет родить себе ребенка, или у кого один ребенок. Это дополнительный человек, который будет платить налоги на благо государства. А в ответ от государства мы получили 0%. Иногда я даже говорю, что нас наказывают за то, что мы рожаем детей. 

Колектив – це сила і сила реальна! Навіть якщо у родині двоє дітей, то батьки менше опікується дітьми у школі. У багатодітних родинах діти менше хворіють – це вже дані з дитячих поліклінік. Ще такі діти краще вчаться і легше пристосовуються до праці... хоча саме їм з освітою зазвичай буває важче: розповідає голова міської асоціації багатодітних родин Наталя Пархоменко.  

Если дети изначально учились хорошо, то родители, чего бы это им не стоило, стараются помочь детям при поступлении в вуз. Те дети, которые сразу отказались от высшего образования, идут в какие-то профессиональные училища, или в сферу обслуживания, где больше платят. На сегодняшний день можно как-то себя реализовать.

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02