ПОШУК:

РАДІОПЕРЕДАЧІ

24.07.07 ПРАВО НА РОДИНУ – ВСИНОВЛЕННЯ

Діти не завжди мають батьків. А за кордоном вишикувалася черга на всиновлення українських дітей. Кожна дитина має право на сім'ю. Ми сьогодні будемо про це говорити.
Навіть в Америці знають, що українські діти гарні, розумні і талановиті. До нас їдуть, аби забрати до себе - за океан - маленьких принців і принцес. Декому щастить - вони стають принцами і принцесами. А для декого квіти на стінах дитячої кімнати в'януть дуже швидко. Як всиновити дитину, кого можна всиновлювати - і чим це закінчується? А також - чи можна створити дитині сім'ю - без матері і батька? Ви маєте право знати.
Закони про всиновлення в Україні складні, але не складніші за відповідні закони в інших країнах. Головне, на чому наголошують фахівці, так чи інакше причетні до проблеми, це те, що дитині потрібна родина, а не просто віддати маленьку людину у руки великих людей, які забажали компенсувати власні проблеми і на когось "вилити" невитрачені резерви батьківських емоцій. Це важка, складна і, зрештою, радісна робота. Відтак, нехай вас не дивує, що ми навмисно будемо уникати емоцій - а більше спиратимемося на факти і цифри. Кого можна всиновлювати в Україні - про це - наш перший експерт, Євгенія Павлова, Всеукраїнська фундація "Захист прав дітей".

- Всиновленню підлягають діти, один або обидва батьки яких померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, або ж батьки дали згоду на всиновлення в письмовій формі, або понад 6 місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні. Це діти, залишені, передані на усиновлення при наявності відповідного акту. Хворі діти можуть бути так само усиновлені, якщо за характером захворювання вони не потребують постійного або довічного перебування і лікування в спеціалізованих лікувальних закладах. Батьки можуть дати згоду на усиновлення дитини тільки після її народження, їх згода повинна бути свідомою, добровільною та певним чином оформленою. Діти, залишені в пологовому будинку, і щодо яких є письмова згода батьків на усиновлення, можуть бути усиновлені лише після того, як вони досягнуть двомісячного віку. Усиновлення дітей з пологових будинків, лікувальтно-профілактичних закладів у нас за законодавством не дозволено.

Українці не квапляться всиновлювати українських дітей. Статистика, яку зазвичай наводять наші чиновники, не повинна заколисувати: нашим прийомним батькам потрібні лише "гарантовано-здорові" діти без хворобливої спадковості, бажано найменшенькі, так, аби не було ще шкідливих звичок . Чому ж українці не бажають всиновлювати українських дітей - розповідає наш кореспондент Наталка Козачинська.

- Найпоширеніший аргумент - гроші. Точніше, матеріальний стан більшості українців начебто не дозволяє утримувати дитину. Для порівняння: 10 років тому, коли середні статки середнього українця були приблизно удвічі меншими, усиновлювали... удвічі більше! Причина друга: український характер начебто не такий, щоб брати чужу дитину, якщо власної немає. Тим не менше, фахові психологи після відповідного дослідження виявили: чи не кожна п'ята українська родина, позбавлена дітей, готова всиновити чужу, загалом це приблизно три мільйони сімей. Але на практиці, до кінця цього року очкується "українське" усиновлення для трьох тисяч дітей - тоді як на черзі - до ста тисяч сиріт. Насамперед цікавляться дітьми до п'яти років, знову ж таки - здоровими. Справи таких дітей у відповідних закладах зберігаються у червоних теках. А ті, хто "не підходить", потрапляє у "чорний список". Втім, більшість опитаних експертів переконані, що перепоною на шляху національного усиновлення є складність українських законів у цій галузі - не ціна оформлення документів, яка обчислюється приблизно півтисячею гривень. Проте, за кордоном закони ще складніші - але ж там черга навпаки: за дітьми, а не з дітей...

Кому українська держава віддає перевагу під час усиновлення? Насамперед, це, звісно, українцям, а потім уже розглядають запити іноземців. І тут виникає запитання: ми віддаємо наших дітей за кордон, а як їм ведеться там? Вже не один рік триває дискусія щодо приєднання до Гаазької конвенції 1993-го року, яка гарантувє національний контроль за всиновленими маленькими українцями: продовжує Євгенія Павлова.

- Тільки після того, коли вичерпані абсолютно всі можливості щодо усиновлення дитини громадянами України, дітей передають на міжнародне всиновлення. Знову ж таки пріоритет мають ті іноземці, які перебувають у родинних стосунках з дітьми, або всиновлюють дітей, які мають захворювання, зазначені у затвердженому переліку Міністерства охорони здоров'я України. Звичайно існують певні процедури міжнародного всиновлення дітей. За нашим законодавством посередницька комерційна діяльність щодо усиновлення дітей заборонена.
Зараз багато обговорюють питання приєднання до Гаазької конвенції, і думки з цього приводу розділилися. Одні виступають за приєднання до конвенції, яка б дозволила більш чітко контролювати перебування дитини за межами країни, у сім'ї яка її всиновила. Інші говорять про те, що Гаазька конвенція відкриває люфт для комерційної посередницької діяльності. Тобто питання досить неоднозначне.

Кажуть, що на чорному ринку українська дитина коштує п'ять тисяч доларів. Дехто з іноземців це знає - і для тих, кому хочеться всиновити дитину "гарну, розумну і талановиту", це загалом "не гроші". Наші діти - це український експортний потенціал, якщо врахувати попит і кількість тих людей, які працюють у цій сфері... Про нелегальні всиновлення і корупцію - у розповіді Руслана Малюти, віце-президент міжнародного благодійного фонду "Отчий дім".

- З одного боку існує величезна потреба в сім'ях, які б могли всиновити дітей, з іншого - ми бачимо зараз таку ситуацію, де навколо всиновлення піднятий нездоровий ажіотаж. На шляху між цими сім'ями і між дітьми, які мають в них потребу, є дуже багато бар'єрів, в тому числі корумпованість. Відсутність інформації про процес всиновлення, відсутність розуміння самого цього процесу призводить до того, що багато людей наживаються на цьому. Оскільки сам процес складний і незрозумілий людям, це призводить до виникнення певних послуг, які надають люди, котрі мають владу або певну інформацію за гроші. Я не думаю що можна побороти корупцію в цілому як явище. Але поширивши максимум потрібної інформації про всиновлення, донісши цю інформацію до тих сімей, які задумуються про всиновлення чи готові це робити, - ми таким чином дамо їм в руки, умовно кажучи, зброю проти корупції, проти зловживань в цій сфері.
Зараз ми маємо таку ситуацію, з моєї точки зору жахливу, коли дитячі будинки переповнені дітьми. Але дуже часто коли сім'я приходить до відповідної структури і звертається з проханням про усиновлення, їм кажуть - а в нас дітей немає. Це відбувається через те, що хтось зацікавлений більше в іноземному всиновленні, або просто не хоче мати додатковий клопіт з оформленням паперів. Таким чином навіть за умови наявності сімей, які готові усиновити дітей, існує проблема з реалізацією їх бажання - вони ходять по лабіринту бюрократії, корупції, витрачають колосальний ресурси, час, гроші, але так і не знаходять дитину, яку можуть взяти у свою сім'ю.

Щороку кількість українських дітей, всиновлених іноземцями, зростає на півтори-дві тисячі. Консульські установи України стежать за долею понад 16-ти тисяч наших дітей... хоча, стежать не зовсім точно. Навряд чи наші консульські співробітники здатні за усіма встежити. А життя підкидає свої запитання: розповідає колега Ірина Шерехай.

- Якщо ми не ратифікуємо Гаазьку конвенцію, ми не зможемо увійти до системи міжнародного відстеження долі всиновлених дітей. А поки цього не зроблено... За останні 15 років лише у Сполучених Штатах загинули 13 всиновлених дітей. Усі вони були хворі на СНІД. Найвідомішою стала справа мешканки штату Північна Кароліна Пеггі Хілт, засудженої за убивство другого ступеня. Вона побила Вікторію Баженову, дівчинку з Новосибірська. Місіс Хілт мала на той час другу всиновлену дитину - вивезену з України. До речі, Сполучені Штати теж не підписали Гаазьку конвенцію. Друга проблема: тільки перші чотири роки життя у Штатах всиновлені діти контролюються консульствами чи іншими агенціями - національними чи іноземними. Потім вони стають американськими громадянами - і після цього їхнє приватне життя охороняє американський закон. Відомі випадки, коли всиновлених з України змушували працювати, жебракувати і навіть продавали. Випадки сексуальних зазіхань теж не поодинокі. І якось втрутитися ми уже не можемо...

Однак, як вважає Євгенія Павлова, все-таки більшість випадків міжнародного всиновлення, завершуються родинним щастям - іноді всупереч усім перешкодам...

- Багато хто вважає що міжнародне всиновлення не на користь дітям. Проте найкраще благо для дитини - це зростати в сім'ї, і якщо вичерпані всі резерви, всі можливості для її всиновлення в нашій країні, то якщо дитина здобуде свою сім'ю десь за кордоном, в цьому немає нічого поганого.
Я мала змогу розмовляти особисто з різними людьми, що всиновили дітей з України, зокрема з пані, яка приїхала із Америки. Вона вже всиновлювала 4 дитину з України. Вона всиновлювала хворих дітей, про що свідчили і їх фотографії. Але ця жінка адаптувала їх до життя - спочатку вона їх намагалася віддавати в спеціалізовані школи, а потім в звичайні. Вона з дуже великою гордістю говорила про те, що старшенька дівчинка, якій вже виповнилося 14 років, навчається у звичайній американській школі, і вона одна з кращих учениць в класі. В її голосі звучала материнська гордість за цю дитину.

То чи варто Україні входити у Гаазький процес? Чи повинна Україна стежити за долею своїх дітей? Роман Малюта продовжує.

- Мова йде про те, щоб нарешті позбутися такого поняття як таємниця усиновлення, яка є абсолютним пережитком радянської системи і захищає право батьків приховати від дитини її походження, взагалі її історію, і, в якійсь мірі, значну частину її життя. Створюється ситуація, коли дитина дізнається про всиновлення випадково, як правило, не дуже приємним чином. Для фахівців, для людей які хоч трошки розуміють що таке усиновлення, відповідь на питання очевидна - таємниця всиновлення не може мати місця. Якщо говорити про іноземне всиновлення, то мова йде про те, щоб легалізувати діяльність, яка спрямована на допомогу усиновителям, котрі приїжджають з інших країн. Моя позиція полягає в наступному: якщо ми не можемо знайти сім'ю в Україні для дитини, ми не маємо права чинити перепон нормальним сім'ям, які хочуть всиновити цю дитину закордоном.

А якщо не своя родина і не прийомна - то чи можлива альтернатива? Дехто вже чув про "дитячі селища". Сама ідея таких селищ у нас поки не освоєна громадською свідомістю... але чи не варто придивитися детальніше? Завдяки колегам з "Радіо-Швеція", які готують радіопрограму "З європейським акцентом", можемо розповісти і вам. Дитяче селище у Латвії: розповідає Гуна Бундуле.

- Эта система была создана австрийским студентом медицины Германом Вайнером, который видел, что после войны осталось очень много детей сирот и овдовевших женщин. И он решил, что можно составить такую систему, где дети получат семью, а женщины - возможность работать с детьми. Он создал первую детскую деревню в 1949 году в Австрии. В концепции этой модели есть 4 главных принципа. Первый - это мать, тот человек, который отвечает за детей, она самый близкий человек для них. Второй - это братья и сестры, то есть биологические братья и сестры могут расти вместе. Третий принцип - отдельный дом, где мама, братья и сестры живут как одна семья. Четвертый - это сама деревня, где создаются такие условия для мамы, чтобы у нее была возможность заботиться о своих детях.
Мы сейчас для своего проекта ищем и мужа и жену, которые были бы согласны работать в семье, в этом доме, и заботиться о детях как мама и отец. Создать деревню - это нелегкая работа, в которой задействованы также серьезные финансовые ресурсы. Фактически все финансирование идет из-за рубежа - вторая деревня построена на деньги, которые приходят из Скандинавии, Норвегии, Испании, Швеции. Так что государственной поддержки в этом смысле очень мало.

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02