ПОШУК:

РАДІОПЕРЕДАЧІ

29.05.07 КОМУ ПОТРІБНІ ЧУЖІ ДІТИ?

Вони живуть поруч. Ми про них знаємо. А чи зробили ми для них бодай щось?
Безпритульні діти були завжди. Не настільки ми усі оптимісти, аби сподіватися, що безпритульних не буде - завтра... через рік... через десять років... Найкраще ж, звісно, аби безпритульних дітей взагалі не було. І сиріт теж. А поки вони поруч - ми повинні допомогти. Якщо дитина вештається вулицями - це ще не означає, що вона безпритульна. Зрештою, як стверджують співробітники міліції, яким "за службою" доводиться мати справу з дітьми вулиці - чи не більшість має батьків і навіть домівки. Але вони втікають - не стільки "на вулицю", скільки від тієї атмосфери, яка панує в їхніх сім'ях... Хто ж вони такі - діти вулиці? Наш перший експерт - Руслан Малюта, віце-президент міжнародного благодійного фонду "Отчий дім".

- Це діти, які весь свій час знаходяться на вулиці - це місце їхнього проживанням, місце, де вони створюють свою субкультуру, де знаходять захист, шляхи для того, щоб себе забезпечити. Усіх цих дітей об'єднує те, що вони не мають людей, які про них турбуються. Як правило за безпритульною дитиною стоять батьки, які через алкоголь, наркотики або інші причини перестали виконувати свої батьківські обов'язки, перестали давати дітям те, що повинні давати батьки. І тому діти буквально втікають на вулицю від батьків, які знущаються над ними. Дуже багато є ситуацій коли батьки змушували дітей жебракувати. На таку дитину на вулиці чатує небезпека, адже ця система ворожа до людини.

Ось іще одне визначення "дітей вулиці": ми запросили до розмови отця Андрія Нагірняка з Міжнародного благодійного фонду "Карітас".

- Можна скористатися визначенням, яке дає дитячий фонд ЮНІСЕФ: це безпритульні діти, тобто діти які не мають місця постійного проживання - вони не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах. Друга категорія дітей - це бездоглядні діти, тобто діти які мають постійне місце проживання, але як правило змушені перебувати на вулиці в результаті або матеріальної неспроможності тих, хто ними опікується, або з огляду на психічні захворювання батьків, або через байдуже ставлення. Ще одна категорія дітей - це діти втікачі. Діти втікають з інтернатів, з благополучних сімей не тому що зазнають там насильства, а тому що в них високий рівень конфліктності.

Зрозуміло, що ми не можемо порівнювати нинішню ситуацію з повоєнною, чи, приміром, з тим, що було після громадянської війни. Але так само, як зростає кількість сиріт - так зростає і кількість дітей вулиці. Скільки їх - підрахувати навіть важче, ніж безбатченків, бо багато з них офіційно мають сім'ю. А Україна - чи не на межі "вуличного припливу": розповідає наш спеціальний кореспондент Сергій Снігур.

- Фахівці, які працюють з дітьми вулиці, стверджують, що нас поступово захоплює так звана "четверта хвиля" безпритульності. Попередня зафіксована ще у середині 70-х років, як наслідок кризи радянської системи. Щоправда, тоді з проблемою впоралися - методами достатньо жорсткими: безпритульних просто хапали на вулицях і перетворювали на "державних дітей". Нині ж зростання злочинності серед дітей вулиці 12-16 років значно перевищує приріст самого "вуличного контингенту". Діти вулиці - найкримінальніші: їм, аби вижити, треба постійно порушувати закон! За підрахунками статистиків від міліцейського відомства, так звані "човники" - хлопчики і дівчатка, які працюють на криміналітет, можуть заробляти до двохсот гривень на день! Чищення взуття, збирання пляшок, торгівля побутовими дрібницями - то лише частина, того, чим вони заробляють. Найбільші прибутки дають проституція та дрібні злочини. Буває таке, що повіями стають малолітні дівчата, які зароблене ділять між сутенером і родинним бюджетом. Хлопчик, якщо він спритний і тямущий, може вкрасти - з машини чи прямо з кишені. Але у хлоп'ячих групах найбільше грошей дає "пушінг" - торгівля наркотиками окремими дозами чи невеликими партіями. Безпритульному робити це простіше: продав - взяв гроші - втік. Відстежити "не зареєстрованого" значно важче... для міліції. Але від кримінальних господарів діти не втечуть. І якщо хоч копійку не відробив - покарання неминуче, жорстке. Часто - це просто смерть.

У Німеччині безпритульні діти мають можливість спілкуватися на спеціальному інтернет-ресурсі: таким дітям дозволяють безкоштовно користуватися послугами інтернет-кафе. Проте, проблема безпритульних існує і там - з тією різницею, що соціальні служби мають значно більші можливості і ширші повноваження. Наш наступний експерт - Євгенія Павлова з Всеукраїнської фундації "Захист дітей".

- В європейський країнах дуже розвинута сфера соціальних служб. Якщо соціальний офіцер має підозру що дитина, використовується якимось неналежним чином, чи задіяна в роботі, наприклад на фермі, або її розвитку приділяється не достатньо уваги - соціальний офіцер має право поспілкуватися з дитиною наодинці, поставити їй низку запитань і з'ясувати як почувається ця дитина, чи належно її доглядають і виховують. Якщо батьки не впустять соціального офіцера, або не нададуть йому інформацію, чи нададуть хибну інформацію, це потім призведе до великих ускладнень. Недоліки ж цієї системи полягають у моніторингу - як зробити ретельну перевірку того чи батьки приділяють належну увагу дитині і в той же час не нашкодити дитині.

Що штовхає дітей на вулицю? Як кажуть наші експерти, це розпад сім'ї і втрата родинного вогнища - у буквальному розумінні, це коли діти позбуваються даху над головою. Квартиру продали батьки, а діти виявилися незахищеними, каже майор міліції, голова Комітету з питань забезпечення правової діяльності Громадянського Парламенту України Світлана Голуб.

- Новий сімейний кодекс передбачає врахування думки дитини, навіть при судових суперечках, дозволяє захистити інтерес неповнолітніх при продажу та приватизації майна, землі, при маніпуляціях з цінними паперами. На перший погляд здається що дітей вулиці стало менше. Це не так, адже вони навчались добре ховатись від очей правоохоронців, а ті в свою чергу звертають на них увагу лиш під час рейдів.

Покоління викинутих - це й ті, хто змалечку не знав родинного тепла. Це коли мати кидає в пологовому будинку немовля. Ось що розповідає начальник управління у справах дітей Київської держадміністрації Микола Кулеба.

- За статистикою в пологових будинках залишають 50% дівчат. Де ця дівчина може навчитись розумінню що таке сім'я як не в сім'ї? В інтернаті які б передачі ці діти не дивились, з ким би вони не спілкувались, ніколи дитина не навчиться, поки не буде жити в сім'ї. Ми звикли, що навколо нас безпритульні діти, ми звикли що навколо нас люди без певного місця проживання, які жебракують, риються у смітниках - ми до всього цього звикли. Суспільство це сприймає вже нормально. До мене приїздять представники різних організацій з різних країн. І, наприклад, норвежка, побачивши людину, яка риється в смітнику, починає плакати - вона навіть не уявляє як таке може бути.

Якщо неможливо вирішити проблему глобально - спробуймо діяти локально. Допомога безпритульним дітям - то не лише збирання коштів, адже це найпростіше: схоже на певний викуп за не зовсім чисте сумління... Про інші шляхи розповідає отець Андрій Нагірняк.

- В Україні цю проблему держава довгий час не хотіла зауважувати, і першими хто взявся за її вирішення були різноманітні недержавні, громадські організації, релігійні та нерелігійні. Як правило йдеться про працю з неблагополучними чи десфункційними сім'ями. Далі - це допомога дітям, які вже опинилися на вулиці. Згодом всі прийшли до розуміння що просто годувати дітей на вулиці та допомагати їм на вулиці - це насправді не вирішує проблему, а навпаки, може ще більше її поглибити, оскільки діти тоді відчувають що вони цілком всім забезпечені на вулиці і їм немає потреби змінювати свою форму поведінки, свій спосіб життя. І тому наступним кроком було привести дітей в притулки, в соціальні гуртожитки, де вони могли б пройти процес ресоціалізації та підвищення якості життя цих дітей, з тим, щоб шукати місця подальшого їхнього влаштування. Тепер вже і держава активно береться за те, щоб діти виховувались в сімейній атмосфері - це прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу.

Насправді, метод "революційного натиску" - це як робив колись засновник ВЧК Фелікс Дзержинський, наказуючи хапати безпритульних дітей на вулицях і запроторювати до спец- колоній - можливо, міг бути ефективним... хоча навіть Антон Макаренко віддавав перевагу поверненню до сімейних форм життя. Те, що нинішні будинки дитини, інтернати та інші подібні заклади своїх функцій не виконують - зрозуміло. Яка альтернатива: Руслан Малюта про прийомні родини.

- Зараз вже нікого не потрібно переконувати що ці умови найбільш далекі від тих, в яких повинна виховуватися дитина, яка втратила батьків. Але якраз в цьому і є велика небезпека. Ми побачили що ця система працює, ми побачили що для дітей добре, якщо ми влаштовуємо їх в прийомні сім'ї чи будинки сімейного типу. І ми в якійсь мірі на цьому зупиняємося. Хоча очевидним фактом є те, що дитина повинна бути влаштована в прийомну сім'ю тільки на той період часу, поки не буде вирішена її подальша доля, мається на увазі постійне влаштування. В більшості розвинених країнах дитина знаходиться в прийомній сім'ї до моменту або повернення до біологічних батьків, або коли знайдеться нова сім'я. В Україні якщо дитина потрапила в прийомну сім'ю, як правило, це означає що вона там і залишиться. Зараз це може не виглядати як проблема, але через 5, можливо 10-15 років, цій дитині виповниться 18, і тоді може виникнути питання - що далі? Формально батьки-вихователі вже не будуть мати ніякого відношення до дитини. Безумовно до того часу вже складуться близькі, довірливі, можливо навіть родинні стосунки. Але сім'я може опинитись перед вибором і перестати брати участь в програмі, не набирати вже нових дітей, бо треба забезпечити дітей, які виросли.

Програма збільшення прийомних сімей викликає не лише обережний оптимізм - з певними застереженнями, але й пряме заперечення. Євгенія Павлова переконана, що цей шлях є певним чином тупиковим.

- Фостерна опіка ні в якому разі не передбачає заміну усиновлення. В усіх Європейських країнах, США, Канаді, пріоритет віддається вихованню дитини у повноцінній сім'ї. В той же час є моменти, які потребують доопрацювання і уточнення. Було зафіксовано багато негативних моментів, пов'язаних з прийомними родинами. У фостерних родинах, на кожну дитину виділяється трохи більше ніж 1000 гривень. Мають існувати механізми цільового використання цих коштів. Інший бік - дитина знаходиться у фостерній родині до 18 років. Чи не є це обмеженням права дитини бути всиновленим і мати власну родину, де вона буде виховуватись як рідна, буде мати прізвище, по-батькові, так само, як рідні діти. Ми зібрали багато фактів, коли фостерні родини створювались представниками релігійних угрупувань, сект. Так само є інформація, яка свідчить про те, що в деяких областях країни стали так швидко виконувати розпорядження про розбудову фостерної опіки, що з'явились показники на кшталт «рознарядки». Які цілі переслідують ці люди? Чи це гуманні цілі - забезпечення майбутнього дитині, чи це власні меркантильні інтереси?

Вони живуть поруч з ними... вони повинні жити разом з нами. Ось про що ви маєте "Право знати".

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02