ПОШУК:

РАДІОПЕРЕДАЧІ

08.05.07 ЯКЩО ДОМАШНЄ ВОГНИЩЕ СТАЛО МАЙДАНОМ КОНФЛІКТІВ – НАСИЛЬСТВО У СІМ’Ї

Родина, сім'я, "осередок суспільства", домашнє вогнище... Рідний дім, який тисячоліттями вважалася надійним захистом від загроз навколишнього світу, усе більше перетворюється на "конфліктний майданчик" - на майдан конфліктів, якщо так буде зрозуміліше. Напруження, яке виникає упродовж дня, декому щастить "гасити" за допомогою самоконтролю, дехто "розряджається" з друзями, але дуже часто цей "імпульс агресії" виривається назовні...
Сьогодні спробуємо подумати - разом з фахівцями і нашими колегами - про причини і наслідки. Хто винен і що робити: розповідає колега, журналіст Наталка Козачинська.

- У 2004-му починалася кампанія "Два роки без насильства у сім'ї". Вона була міжнародною і широко рекламувалася... ось тільки до жертв ця інформація, схоже, не дійшла. Українська статистика свідчить: жертви домашнього насильства здебільшого не звертаються до правоохоронних органів - навіть тоді, коли насильство є фізичним - простіше кажучи, це коли б'ють. Перший удар сприймається, кажуть психологи, як міні-шок, що минає - настільки швидко, наскільки жертва і насильник змогли упоратися з емоціями. Але потім йде другий удар, третій... і з так званої "битовухи", яка у праві відноситься до справ "приватного звинувачення", перетворюється на серйозний кримінальний злочин. Фахівці іноді кажуть про процес криміналізації сім'ї - тоді суб'єктами та об'єктами стають не лише дорослі, батько і мати, а й діти. Попередження домашнього насильства - чи не найважча проблема для суспільства: ці "невидимі світу сльози" - вони спочатку такі дрібненькі і тихі...

Кажуть, сміття з дому краще не виносити... проте, якщо не прибирати - домашнє вогнище просто буде поховане під горами сміття! Поширена думка "б'є - отже, любить", правозахисникам не здається переконливою. Перший наш експерт - юрисконсульт міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла-Страда Україна" Маріанна Євсюкова.

- Раніше проблема насильства в сім'ї замовчувалась, вважалося що це проблема конкретної сім'ї, і про яку не можна й не треба говорити. Але перш за все, це проблема порушення прав людини, це проблема посягання на людську гідність та достоїнство, посягання на здоров'я та життя людини. Якщо ми будемо замовчувати таку проблему, або говорити «б'є, значить любить», то в нас все більше і більше буде з'являтися потерпілих від насильства в сім'ї, Треба пам'ятати ще про те, що ті особи, які потерпали від насильства в сім'ї в дитинстві, дуже часто наслідують таку модель поведінки, і потім перекладають на свої сім'ї, вважаючи це нормою.

Жіноцтво - найбільше потерпає від насильства в сім'ї: думка поширена, хоча і не зовсім відповідає реальності нашого життя. Так, справді, за даними міліції і правозахисників, в Україні від тих чи інших форм насильства у родині потерпає кожна п'ята жінка - інформація неповна, оскільки жертви далеко не завжди звертаються по допомогу. Дехто вважає, що краще зберегти родину, а дехто і просто боїться... Наталя Грищенко, директор Центру у справах сім'ї та жінок Деснянського району Києва пояснює на конкретних прикладах.

- За статистикою 85% людей, які потерпають від домашнього насильства є саме жінки. Жінки та їхні діти. Наш центр займається реабілітацією таких жінок. Насамперед ми створили притулок в минулому році. В Центр приходять і заможні жінки, і з вищою освітою, і малозабезпечені, і керівники, і студентки. Саме багаті жінки, як показують експертні висновки, становлять близько 30% всіх жінок. Ні багатство, ні соціальний рівень не дає гарантій, що сім'я буде духовна і моральна.

Чоловік побив дружину. Дружина побила чоловіка... і таке буває. Обоє - б'ють дітей. Діти можуть побити стареньких, які живуть з родиною... проте, насильство у сім'ї - то не лише побиття "з власних рук". Питання досліджував наш кореспондент Леонід Юрченко.

- Сусіди слухають, але не втручаються - хіба що галас стає надмірним, тоді викликають міліцію. Лікарі так само мовчки вислуховують пояснення - фальшиві! - чому синці під очима, кров на руках чи навіть ребра поламані. Давній слов'янський весільний обряд включав у себе вручення нареченому... батога, який вішали над шлюбним ложем. Психологи Всесвітньої організації охорони здоров'я стверджують, що чоловіки використовують насильство, як помсту за нібито "порушення чи виклик чоловічим якостям". Крім "просто фізичного" є ще насильство сексуальне: у цій сфері утаємниченості і замовчувань ще більше, оскільки й досі побутує думка про те, що заміжня жінка позбавлена статевої свободи. А є ще психологічне насильство - знущання, економічне - це коли грошей у сім'ю не приносять, а лише забирають те, що жінка заробила...

Попередити насильство у родині - це, мабуть, найкраще з того, що можна зробити для жертв. Маріанна Євсюкова - про новий закон, який зараз розробляється в Україні.

- Вносяться зміни до закону України про попередження насильства в сім'ї, і до відповідних статей кодексу України про адміністративні правопорушення. Тобто якщо раніше робота здійснювалася тільки з потерпілими від насильства в сім'ї, то даним законопроектом пропонується введення корекційних програм і корекційної роботи саме з особами, які чинять насильство в сім'ї. Для чого це робиться? Для профілактики правопорушення, і у подальшому уникнення від повторювання таких правопорушень у тих сім'ях, де це вже сталось. По-друге, статистика свідчить, що дуже часто насильство в сім'ї вчинюється у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. Тому даним законопроектом пропонується ввести проходження курсу лікування від наркозалежності, або алкогольної залежності. Яким чином це буде робитися? Якщо це адміністративне правопорушення, яке підпадає під Кодекс України про адміністративні правопорушення, то в суді виноситься покарання особі: або відпрацювання, тобто виправні роботи з відрахуванням певного відсотку із своєї заробітної плати, або проходження курсу лікування від алкоголізму, про що ця особа повинна надати відповідну довідку від лікаря і від лікарні, де буде проходити це лікування.

Але якщо "б'ють" - тут виникає проблема: чи звертатися до міліції... судів... прокуратури... І взагалі: чи потрібне спеціальне законодавство у тій сфері, яку прийнято вважати "глибоко інтимною" - не у розумінні сексуальному, а радше - у психологічному...

- В Україні існує багато організацій неурядового сектора, які займаються протидією насильства в сім'ї, і які працюють з потерпілими, які намагаються вже працювати з кривдниками. І тут складно говорити про те, що таке складне питання може бути вирішене тільки за допомогою залучення релігійних або громадських організацій. Ні, це не правильно, тому що це комплексна проблема, яка потребує зусиль від усіх рівнів, і від усіх структур, які існують в нашому суспільстві.

Якщо жінка ще може певним чином "врятуватися" - повернутися до батьків, піти до іншого чоловіка, то як бути з дітьми? Дехто залишається з матерями, а тисячі - на вулицю... Наш наступний експерт - Ігор Жогло, співробітник Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дітей.

- Практично всі діти які на вулиці, ми вилучаємо і влаштовуємо в притулки.

Наскільки я розумію теж зовсім непросто, судячи зі стану в якому вони є?

- Можете уявити в якому вони стані: педікульоз, короста... їх треба лікувати.
В минулому році таких дітей було 21 тисяча. Дуже часто вони дають невірні свідчення про себе, не хочуть повертатися в ту сім'ю, з якої втекли. Ось тут вже завдання, в першу чергу служби у справах неповнолітніх - ефективно вирішити питання влаштування цієї дитини. Але у нас три місяці йде на те щоб відновити її соціальний статус, поновити документи, знайти куди її розподілити, якщо неможливо повернути в сім'ю. Зараз ми почали розвивати систему центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, де дитина може бути до 9 місяців. Це якраз достатній термін, для того щоб ефективно влаштувати дитину якщо вона не може повернутися до навчального закладу чи до сім'ї. Якщо ми не можемо повернути дитину у біологічну сім'ю, до біологічних батьків, ми оформлюємо всиновлення, або опіку, або влаштовуємо в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, в крайньому випадку в інтернат.

Якщо стосунки у сім'ї дійшли "до гарячої точки", коли з'явилися і насильник, і жертва - тут цивілізований досвід підказує: потрібен притулок. Розповідає Наталя Грищенко.

- На сьогодні майже в кожній країні світу - в розвинених європейських, скандинавських країнах, в Америці - є дуже багато притулків. В Україні їх близько 16. В той же час в такій країні як, наприклад, Америка, у кожному місті понад 20-30 притулків.
Проблеми моральності, не стосуються ні економічного ні соціального статусу. В нас і закордоном це фінансується державою. Наш менталітет якось ще не дуже трансформований до того, що саме держава має вирішувати ці проблеми. Нещодавно я була на парламентських слуханнях в комітетах Верховної Ради з приводу змін до закону про попередження насильства в сім'ї. На круглому столі було проговорено питання про створення якнайбільшої кількості притулків за рахунок держави. Це ж не якась велика економічна проблема. В нас центр по роботі з жінками працює вже 4 роки, а притулок рік. І це не дуже великі кошти. Ми даємо їм приміщення, вони там живуть, але вони самі себе обслуговують, ходять на роботу, виховують діточок.

Ніхто не дасть гарантії, що притулок вирішить усі проблеми, вилікує усі хвороби і зцілить болі... але і жінці, і дитині треба знати - вихід є! У міцній родині, звісно, краще, однак, притулок дає захист, каже Ігор Жогло.

- Держава зробила фінансове стимулювання з бюджету. Кожна дитина, яка попадає в прийомну сім'ю або в дитячий будинок сімейного типу, отримує 2 прожиткових мінімуми допомоги. Це приблизно в межах тисячі гривен на дитину. Крім цього 35% від цієї суми отримують ще батьки вихователі і прийомні батьки, в якості грошового винагородження. Коли з'явилось це фінансове стимулювання з боку держави, в нас дуже значно виросла кількість дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей.

А тепер займемося... міфологією. Міфи про домашнє насильство...

Міф перший: домашнє насильство - не злочин, а просто "сімейна справа". Судова статистика свідчить: вісім з десяти злочинів із застосуванням насильства відбуваються у родині.

Міф другий: жінки так само винні, як і чоловіки. 95 відсотків підданих насильству - жінки.

Міф третій: зґвалтування відбуваються несподівано, у бідних передмістях, на темних вулицях. Половина зґвалтувань - удома, удень, у цілком влаштованих родинах.

Міф четвертий: перший удар не може сильно поранити. Загроза у тому, що перший удар рано чи пізно тягне за собою найважчий злочин - аж до вбивства.

Міф п'ятий: завжди можна кинути насильника. Найважчий період, як свідчить досвід, настає у той момент, коли жінка робить спробу піти.

Зрештою, у циклі домашнього насильства існує так званий "медовий місяць": це коли насильник впевнився у своїй безкарності... Ви маєте про це знати.

 
Україна, 01023, Київ, вул. Леоніда Первомайського 9А Тел/факс (380 44) 234 93 64, 234 84 02